Голосисті півні у Пітушкові

Катерина ЗУБЧУК

ВОРОГ НЕ ЗАСТАВ КОЗАКІВ ЗНЕНАЦЬКА
Може тому, що була така задумка, — простежити, чи ж справді назва села пов'язана із господарем цього року за східним календарем — Півнем, на вулицях погляд раз у раз ловив цих барвистих домашніх птахів. І висновок напрошувався, що їх тут багато, вважай, на кожному обійсті (в одному з них, скажу, забігаючи наперед, нарахувала аж 12 гребенястих!). У сільській раді на підтвердження походження назви Пітушків почула таку історію, викладену у книжці «Млинівщина на межі двох тисячоліть». За народними переказами, коли козаки воювали з турками, їхній загін розквартирувався у цьому поселенні, готуючись до подальших походів. Але ось розвідники донесли, що неподалік з'явилося військо противника. Більше того — вночі схопили їхнього розвідника, який зізнався, що турки на світанку мають зненацька напасти. А сигналом для атаки мав бути перший спів півня.

В селі Пітушків є сім'я, де аж два Півні. Глава сімейства Петро Пархомей народився у 1969 році, а його син Павло — у 1993–му.

Нападники змушені були відступити. Якраз від цього сигналу (пронизливого співу півня — пєтушка, як тоді називали) і виникла назва, яка зустрічається в різному написанні, — Пєтушків, Пєтушки і остаточне — Пітушків.
Про те, яким було це село, як розвивалось, можна прослідкувати за чисельністю населення у ХІХ—ХХ століттях. Якщо у 1897 році тут жило 573 чоловіка, а в 1913–му — лише на два десятки більше, то у 1939–му їхнє число сягнуло 1200, а через 20 літ — 1343.

Храм жителі села звели своїм коштом.

— І ще тридцять років тому, коли мене прислали після Дубенського педучилища сюди на роботу, тут проживало 1100 жителів, — розповідає Лариса Подгей, яка донедавна працювала секретарем у Пітушківській сільській раді й добре знає місцеву демографічну ситуацію. — На жаль, на сьогодні кількість населення зменшилася більш як удвічі. Ця ж тенденція, судячи з усього, прогресуватиме: у 2015–му в селі народилося п'ятеро дітей, а померло одинадцять жителів, торік на світ з'явилося 7 хлопчиків і дівчаток, а відійшло в інші світи 13 пітушківців. Молодь покидає свою малу батьківщину, і це зрозуміло — нема де працювати. Робочі місця дає хіба що школа, сільська рада, пошта, медпункт. Молоді хлопці, чоловіки їздять на заробітки в Одесу, Київ, а ще — у Польщу.
Найошатнішою громадською спорудою у селі є храм. А ось Будинок культури перетворився на розвалюху — судячи з його вигляду, сюди вже давно ніхто не ходить.

ХТО ТРУДИТЬСЯ, ТОМУ БОГ ДОПОМАГАЄ
Китайські астрологи характеризують Півня як витонченого і товариського птаха. Він — цілеспрямований і сильний, його дуже рідко можна побачити знесиленим або втомленим. Йому не позичати працездатності. А ще Півень — чесний, вірний, турботливий, хоч і запальний, метушливий. Рік його «господарювання» буде прихильним до багатьох і допоможе реалізувати найзаповітніші мрії. Звичайно ж, під його особливим опікунством будуть ті, хто народився саме у рік Півня. Тож я тішилась удачі, коли дізналась, що в селі Пітушків є сім'я, де аж два Півні. Глава сімейства Петро Пархомей народився у 1969 році, а його син Павло — у 1993–му. Як їм живеться, чого чекають у новому році від свого, так би мовити, покровителя? Коли при зустрічі про це зайшла мова, то пан Петро, не розлучаючись ні на мить із посмішкою (ось тобі й доказ, що Півень відрізняється життєрадісністю і веселою вдачею), каже:
— Я цікавлюся прийдешнім тільки з точки зору Біблії, а у прикмети не вірю…
А з точки зору Святого Письма, як випливає з подальших слів чоловіка, хто трудиться сумлінно, чесно живе, хто любить Бога, тому Господь допомагає на добре життя. Мовляв, і у рік Півня так само не треба сподіватись на якусь фортуну. Так міркує трудяга: Петро Пархомей і на шести гектарах, земельних паях хазяйнує, і на заробітки їздить, маючи спеціальність електрика. Адже в сім'ї четверо дітей — три сини і донька. Є для кого старатися. Найперший помічник батькові — найстарший син Павло, той самий, що теж у рік Півня народився.
Згадалось почуте, що молодь у селі не затримується, а ось він, 23–річний юнак, залишився на малій батьківщині. З цього приводу Павло уточнює:
— Я ще «не залишився» — просто не визначився остаточно.

Директор місцевої школи Антоніна Мельничук.

Павло, як з'ясувалось, торік закінчив Рівненський гуманітарний університет. За спеціальністю він учитель німецької мови і зарубіжної літератури. Хотів, звичайно, працювати у школі. У сусідньому селі Борбин його брали на роботу на неповну ставку із зарплатою у півтори тисячі гривень. Він же, побувавши з батьком у Німеччині, знає, що там вчитель одержує від 2,5 тисячі євро. Ясно, що мізерна платня не влаштовувала хлопця, бо, як каже, вигідніше поїхати у Польщу чи Німеччину, попрацювати там місяць і мати те, що тут за цілий рік одержав би. Така, на жаль, реальність.
Але у Павла є мрія: він хотів би все-таки знайти в Німеччині роботу за спеціальністю. Для цього треба підтвердити свій український диплом. Хлопець знає, що для цього треба здати відповідні екзамени, і думає, що це цілком реально. Залишалось побажати йому успіху на шляху до своєї мети, і нехай Півень йому у цьому допомагає.
Саме у господарстві Пархомеїв аж 12 півнів, про що вже згадувалось (курок теж вистачає — майже 40). Щоправда, птаства до весни поменшає — рубатимуть потрохи. Як каже пан Петро, ще син Максим вчиться у тому ж виші, який закінчив Павло, — треба щось у сумку студентові класти, як їде з дому до Рівного. Але той, дуже розкішний півень, якого чоловік спіймав на моє прохання для знімка і назвав хазяїном курника, певно, на м'ясо не піде.

НЕ ВТРАЧАЮТЬ ЛЮДИ ОПТИМІЗМУ
Гарну легенду, з якою пов'язана назва Пітушків, я почула, звичайно, і від директора місцевої школи–дев'ятирічки Антоніни Мельничук. Вона ж розповіла і про перспективу навчального закладу, який очолює, а заодно і села:
— Сьогодні у школі 65 хлопчиків і дівчаток. До 2020 року ще плануємо непоганий контингент учнів. А далі… Ось це вже під знаком питання. Нашу школу можуть і закрити. Тим часом у селі уже й так дефіцит молодих сімей. А не буде навчального закладу, то можуть виїхати і ті, що є, коли постане проблема, в яку школу ходити дітям.
Крім директорства, як довідалась у подальшій розмові, Антоніна Мельничук працює, як і всі у селі, на землі. А як настають хвилини, коли хочеться творити для душі, жінка пише незвичайні твори. Незвичайність їх у тому, що в тексті всі слова починаються на одну літеру. До збірочки, яку вже видала друком, є нове доповнення. Зокрема, про Тараса Шевченка з назвою «Велетень Вічності». Ось як цей твір починається: «Великий вічний Вчитель, вистражданий Варнак… Возвеличений Всесвітом, виплеканий Вкраїною…»
Антоніна Мельничук — ініціатор створення альбому-історії школи, в якому, як каже, зачепила й сторінки села, колгоспу, якого вже немає.
— На жаль, така перспектива, що нашої школи може й не бути, — каже директорка. — А життя її буде збережене у спогадах, фотознімках, відео…
І все ж від песимістичного щодо перспективи школи, а відтак і села моя співрозмовниця перейшла до більш оптимістичних надій. Пітушків має увійти до Млинівської об'єднаної територіальної громади. Недавно вже голову обрали. Ним став Дмитро Левицький.
— До влади, — каже Антоніна Мельничук, — має прийти гоноровий, багатий Півень. Маю на увазі не те, що він народився у рік Півня, а що працьовитий, освічений (юрист за спеціальністю) чоловік. Він — приватний підприємець, має великий магазин у Млинові — славнозвісний «Економ». Ми сподіваємося, що пан Левицький — розумний, владний, як і господар року Півень. Коли він створював свій магазин «Економ», то багато сил і знань доклав: і свиней продавав, і худобу заготовляв, і в Польщу на заробітки їздив, щоб зібрати кошти. Одне слово, не цурався ніякої роботи. Надіємося, що ці якості проявляться і на посаді голови громади, що і наше село матиме допомогу на розвиток. І будуть примножені добрі справи, розпочаті нашим сільським головою В'ячеславом Кобцем. Тепер ввечері ми уже не ходимо потемки вулицями села. А в майбутньому може ще щось буде зроблено для комфортнішого життя пітушківців.

Ось такі красені будять сім’ю Пархомеїв.