Її душа босоніж у небо пішла — шукати Бога…

Алла ЛІСОВА

В останню земну дорогу Світлану Костюк провели у понеділок. Гірко і боляче… Вона була талановитою і сильною, співчутливою й оптимістичною, унікальною… Вона вибрала саме такий благословенний вечір 6–го січня. Очевидно, і місце, означене Різдвом 2017–го, їй уготоване саме Там, біля Бога.
Світлано Степанівно, або, як інколи зверталася до вас — просто Світланко, у вас ми вчилися мужності, витримки, людяності й добра, такого потрібного в тутешньому житті. З вами можна було розмовляти на будь–які теми, особливо зворушливими були ваші проникливо–філософські міркування, які майстерно втілювалися у віршовану форму й у певні моменти зцілювали від зневіри, ставали справжнім опертям не одній людині…

Під час нашої останньої розмови Світлана сказала: «Хтось приватизовує храми, хтось — святі мощі, а я хочу залишити хоч частинку духовності…»

Багато шанувальників вашої творчості, та й не тільки, добре пам’ятають презентації ваших збірок у Львівській академії друкарства, літературні вечори у рідному місті та в районах нашої і сусідніх областей, в яких брали участь талановиті митці, літератори, журналісти з різних куточків України. Це були неповторні години спілкування з прекрасним. Дякуємо вам за це. А ще — за неперевершені уроки Любові. Ви та ваші такі ж сильні, як авторка, й інколи ніби магічні вірші будуть і надалі допомагати нам триматися в цьому непростому сьогоденні — жити, уміти насолоджуватися кожним промінцем сонця, вранішнім подихом роси й зустрічами з тими, хто трапляється на нашій життєвій дорозі. Будемо завжди пам’ятати ваше «Тримаймося світла»! Хай вам буде добре та затишно в Царстві Небесному!
Якщо комусь із вас, друзі, важко на душі, сумно чи прикро, знайдіть поезії нововолинської поетеси Світлани Костюк… Ось одна з них:

палахкотіла як свіча
на вітрі злому
крізь час і чад і листопад
і дику втому
секунди жмутками
листків в’язали будні
і миті ці мені були вже
незабутні
а я стояла на вітрах
не трепетала
любов світилася
в очах любов палала
була сильнішою стократ
за всі незгоди
була немов осінній сад
і тихі води
немов поліське джерело
під журавлями
що гублять втомлене
крило летять над нами
була кривавником густим
пучечком м’яти
ніхто мене у тому сні
не смів спиняти
твоєю стала а чи ні —
сама не знаю
жила мелодія в мені
відлунням раю
жила любов до цих людей
до світу цього
душа босоніж в небо йшла —
шукати Бога.

Довідка «Волині–нової»
Талановита поетеса Світлана Костюк (Бусел) народилася в селі Кукли Маневицького району. Навчалася в Луцькому педінституті імені Лесі Українки (зараз СНУ). Працювала бібліотекарем, кореспондентом районної газети (у зоні ЧАЕС), директором школи в селі Будятичі Іваничівського району, викладачем української мови та літератури. Була депутатом районної ради, очолювала районну ГО «Спілка Чорнобиль». З 2015 року — член Національної спілки письменників України.
Світлана Костюк — авторка поетичних збірок «Спалахи душі» (1998), «Наодинці зі світом» (2012), «Маленьке диво» (для дітей, 2012), «Листи без конвертів» (2013), «Мереживо чудес», «Про що шепотіли листочки», «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» (2015), «Barefoot to the sky» («Босоніж в небо», переклади англійською, США, Нью–Йорк, 2016), «Зцілення любов’ю» (2016).
Її твори перекладали англійською, польською, російською, італійською, іспанською мовами. Світлана Костюк стала переможцем Міжнародного літературного конкурсу «Між словом і вічністю» (поезія) — Італія, Неаполь, 2015, Міжнародного конкурсу до 200–річчя Т.Г.Шевченка «В століттях чатує Чернеча гора», Всеукраїнських конкурсів ім. Леся Мартовича, «Незламні українці», «Викрадення Європи», «Сто творів, які варто прочитати влітку», вона — лауреат першої Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Низового, відзначена Міжнародною премією літературних критиків за малу прозу (Італія, 2016).
Поетеса отримала орден «За гуманність та милосердя» від Всеукраїнської ГО «Спілка Чорнобиль», а також медаль «25 років незалежності України».