«Лікар-магніт» став викладачем, щоб учити, як не хворіти

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

«РОБОТА В РЕАНІМАЦІЇ СПОНУКАЛА ДИВИТИСЯ НА СВІТ ПО-ІНШОМУ»
Так званою нетрадиційною медициною В’ячеслав Сергеєв захопився ще в студентські роки. Серед його однокурсників у Чернівецькому медінституті були й діти «партійної номенклатури», і допитливі нащадки єврейських інтелігентів, які мали змогу діставати недоступну тоді простим смертним літературу про методи лікування китайської, тибетської, індійської медицини, цікавились йогою. Хлопця з простої бідової родини у це коло студентської еліти прийняли завдяки його здібностям до навчання і вмінню відстоювати свою позицію. А внутрішній стержень сформувався у В’ячеслава рано.

Хлопця з простої бідової родини у це коло студентської еліти прийняли завдяки його здібностям до навчання і вмінню відстоювати свою позицію.

— Батько загинув на фронті. Мама працювала акушеркою, щоночі приймала пологи, а вдень бігала доглядати поранених. Ріс біля бабусі, яка вміла змовляти деякі хвороби молитвами, зналася на травах. Потім з вітчимом і матір’ю переїхали на Хмельниччину. Закінчив Кам’янець-Подільське медучилище, відслужив в армії, де мені, фельдшеру, довелося виконувати обов’язки лікаря. Тож в інститут я прийшов, маючи за плечима добру школу, — згадує В’ячеслав Михайлович. — Із п’ятого курсу серйозно зайнявся хірургією, мріяв стати судинним хірургом.
Був одним із кращих студентів. Його «сватали» в аспірантуру. А Сергеєва цікавила «жива робота». На Волинь поїхав за призначенням, бо звідси родом була його обраниця — Неоніла Довгополова, теж випускниця Чернівецького медінституту, нині — авторитетний гастроентеролог.
— У Горохівській райлікарні на початку 70-х лікарів бракувало, тож доводилося приймати хворих із різною патологією. Не було анестезіолога — поїхав до Львова на навчання. Там підготував наукову експериментальну роботу, яка лягла в основу майбутньої кандидатської дисертації. Вона була присвячена проблемі зняття побічних ефектів сомбревінового наркозу в амбулаторній практиці. Моя ідея актуальна і сьогодні, бо може бути використана для запобігання зупинки серця при застосуванні препаратів із кардіодепресивною дією або для попередження важких алергічних реакцій на лікарський засіб, — пояснює В’ячеслав Сергеєв.
Роботу анестезіолога поєднував із хірургічною практикою, завідував реанімацією, створив при ній маленьке відділення переливання крові. Обладнання вдосконалював власноруч, пропадаючи на роботі цілодобово. Мав справу з найважчими хворими, тими, хто був на межі життя і смерті. Рятуючи їх, випробовував усі можливості, зокрема і різні методи так званої нетрадиційної медицини. Каже: «Реанімація спонукала дивитися на світ по-іншому».

ЦІЛИТЕЛІВ ТОДІ ВВАЖАЛИ ШАРЛАТАНАМИ

Поганої погоди не буває.

У радянські часи лікар, який вголос говорив, що відкрив у собі силу біоенергетика, котрий опановував секрети рефлексотерапії, використовував методи іридодіагностики, який не заперечував, щоб пацієнти зверталися до бабусь-шептух, — серйозно ризикував зіпсувати свою кар’єру. Але навіть будучи головним лікарем районної лікарні, В’ячеслав Сергеєв не припиняв пошуки раціональних зерен цілительства.
«Робота з украй важкими хворими, боротьба за їхнє життя, аналіз ситуацій, часом парадоксальних, які не вкладалися в звичайну логіку матеріального світу, змушували читати масу літератури езотеричного, духовного, релігійного, цілительського напрямку, розгадувати таємниці нашого буття, глибше вдивлятися в очі страждальців, щоб зрозуміти, яким чином можна зупинити безжальну систему саморуйнування людини», — написав В’ячеслав Сергеєв у своїй книзі «Відродження», що побачила світ минулого року.
—Зазвичай нинішня медицина використовує тільки фізичний метод лікування, забуваючи про духовний і енергетичний рівень, не враховуючи взаємозв’язку, єдності з навколишнім світом, природою і всемогутнім Творцем. Коли я почав задумуватися над цим, то став відчувати зміни в собі. Здавалося, наче хтось підказував вихід із важких ситуацій, коли життя пацієнта висіло на волосині. Раніше я б ніколи не повірив у дивовижні прояви паралельного світу. Але поступово пересвідчився, що ми відкидаємо багато надважливого, без чого людина ходить наче із зав’язаними очима, — розмірковував наш співрозмовник.
У книзі В’ячеслав Сергеєв наводить багато прикладів дієвості своєї лікувально-цілительської системи, що дала змогу повернути до життя сотні здавалося б приречених хворих. Але це були 70—80-ті роки минулого століття, коли розмови про біоенергію, дотримання законів Вселенської етики, про особливості аури людини та інші речі з розряду «очевидне — неймовірне» вважалися крамольними.
Із портфелем головного лікаря Сергеєв розпрощався після 8 років перебування на посаді без особливого жалю. Знав, що позаочі дехто іронічно називав його цілителем, але цим званням він завжди гордився. Пригадує, що приїжджали до нього за допомогою і високі посадовці, і бідові люди. Ніколи не спокушався гонорарами, найбільше тішило, коли спільно з хворим вдавалося здолати недугу.

«НАВЧАЮ СТУДЕНТІВ І ВЛАСНИМ ПРИКЛАДОМ»
Коли майже 20 років тому В’ячеславу Сергеєву запропонували стати викладачем університету, він із радістю погодився. Давно зрозумів, як важливо вчити людей жити, не хворіючи. Працюючи доцентом кафедри здоров’я та фізичної реабілітації Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, В’ячеслав Михайлович розкриває студентам таємницю самозцілення. В чому вона полягає?
— Людина зазвичай не усвідомлює свою духовну сутність. А наша духовна свідомість є об’єктивною реальністю, а не абстрактною умовною характеристикою освіченості чи культури. Згадаймо вислів Ісуса «Ви і є Боги!» Стан позитивного мислення, врівноваженості, відчуття чужого болю як власного, ставлення до природи як до частини своєї душі, співчуття та любов — усе це характеризує духовну сутність людини. Відхилення програми фізичного існування від духовної складової призводить до хвороб, — стверджує В’ячеслав Сергеєв.

— Відхилення програми фізичного існування від духовної складової призводить до хвороб, — стверджує В’ячеслав Сергеєв.

Сповідуючи цю теорію, В’ячеслав Михайлович не применшує і значимості здорового способу життя, фізичних навантажень, загартування. Сам він навіть у морозну погоду щодня обливається на вулиці крижаною водою, практикує йогу, незважаючи на поважний вік, робить такий комплекс вправ, який і молодим не під силу.
— І власний досвід, і приклад дружини, яка страждала від холодової алергії, але завдяки пробіжкам босоніж по снігу, щоденним обливанням позбулася цієї неприємності, переконує, що води не потрібно боятися. Вона людину зцілює. Як і здорове, збалансоване харчування. Цій темі я присвятив книгу «Раціональне харчування і секрети довголіття», висвітлюю її у лекціях, під час виступів на радіо і телебаченні. На жаль, медицина сьогодні не зорієнтована на профілактику захворювань. А ліквідовувати цю прогалину необхідно, — зауважує В’ячеслав Сергеєв, принагідно дякуючи за підтримку в просвітницькій роботі завідувачу кафедри — доктору біологічних наук, професору Юрію Ляху.
Не зраджує В’ячеслав Михайлович і своїй улюбленій рефлексотерапії, хоч і має вищу категорію, але постійно їздить на курси, продовжує вдосконалюватись. Пацієнти кажуть, що в його руках голки набувають чудодійної сили.
А завершив розмову В’ячеслав Сергеєв відомим висловом Авіценни: «Якщо у своєму житті ви зіткнетеся з явищами, які не можете пояснити, — не поспішайте заперечувати…»