І в 20-градусний мороз Леонід Гаврилюк плаває без гідрокостюма

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

 

«Я ж не змагатися їхав, а однодумців шукав»

На уроках Леоніда Васильовича ніхто з учнів не нудьгує.

Після того, як Леонід Васильович приєднався до запливу народного депутата Ігоря Гузя і голови обласної ради Ігоря Палиці, які взялися пропагувати здоровий спосіб життя на Великому Згоранському озері, та ще й випередив іменитих любителів плавання, про нього багато писали й говорили. Сам же вчитель, як зізнається, зовсім не прагнув стати відомим:
— Думав, вдасться з ними поспілкуватися, шукав однодумців. Я за здоровий спосіб життя ратую з молодих літ, дехто через це, можливо, й диваком мене вважає. «Моржую», не палю, байдужий до спиртного, граю у футбол, хокей, захоплююсь туризмом і своїх учнів цим зацікавлюю… Турбує тільки, що в сільської молоді менше можливостей для занять спортом. У Луцьку, наприклад, майже у кожній школі є футбольні майданчики зі штучним покриттям, а ми про таке тільки мріємо. На м'яч діти в класі гроші збирають. Одне слово, наболіло, от і поїхав…
Побесідувати з поважними ініціаторами запливу не вийшло, охорона їхня завадила. Друзі тепер жартома картають Леоніда Васильовича: «Нащо ж ти переплив озеро швидше від депутатів?» А він віджартовується: «Спішив, щоб не змерзнути».

За здоровий спосіб життя ратую з молодих літ, дехто через це, можливо, й диваком мене вважає. «Моржую», не палю, байдужий до спиртного, граю у футбол, хокей, захоплююсь туризмом і своїх учнів цим зацікавлюю…

І справді 46–річний учитель, на відміну від крутих учасників акції, плив без модного гідрокостюма, а надворі вже стояла пізня осінь. Хоча йому не звикати, і у 20–градусний мороз ходив на річку.
— Який у мене розпорядок холодної зимової пори? Вдосвіта беру сокиру і йду на Турію, прорубую ополонку, купаюся, біжу додому. Попив чаю, став на лижі, як є сніг, а як нема — сів на велосипед — і до школи. З моєї рідної Волиці до Тагачина всього 5 кілометрів. А після інституту я працював у Дольську, це за 20 кілометрів від дому, от тоді мусив добре нагрітися, добираючись на уроки. Зима того року видалась сніжна, тож лижі виручали. У школі в Дольську спортзалу не було, то я ще й з учнями на заняттях кілька десятків кілометрів намотував довкола озера, потім спішив до Турійська, там дітей тренував. А увечері — знов біг купатися, — пояснює Леонід Васильович причини своєї неабиякої витривалості.
Спортом Леонід Гаврилюк захопився змалку, тож у виборі професії сумнівів не було — після закінчення школи вступив до Львівського інституту фізкультури. Мріяв про великий футбол. Навчався на одному курсі із Андрієм Гусіним, Василем Кардашем, іншими спортсменами, які потім грали за київське «Динамо». Ну а Леонідові не пощастило: на другому році навчання серйозно травмував ногу, півроку ледве ходив. Думав, пройде. Лягати в лікарню не випадало. Часи були важкі, зарплат не платили, купони заміняли гроші, усе було дефіцитом, а найперше — ліки, тож батькам не хотів завдавати гризоти.
— Потихеньку відновився, пішов на тренування — і знову біда з ногою. Лікарі пояснили, що причина у попередній травмі, яка дала ускладнення. Наш тренер, який працював і з футболістами львівських «Карпат», сказав, що з такими проблемами треба їхати до Києва, а ще краще — в клініку за кордон. Ну а я, одержавши диплом, поїхав за призначенням на роботу в рідний Турійський район, — у голосі нашого співбесідника, як не дивно, не було і нотки жалю.

 

У Турії втопив усі хвороби

Зимової пори заплив упродовж 5 хвилин не кожному «моржу» під силу.

Сьогодні Леонід Васильович вважає, що доля його склалася так, як і належало: де вродився — там і знадобився. Вчительська робота йому відразу сподобалася. У 2007 році, коли вже набрався досвіду, брав участь у Всеукраїнському конкурсі на кращий інноваційний урок фізичної культури з елементами футболу — і був визнаний лауреатом.
Директор Тагачинської школи Микола Іванович Олексюк досі зберігає газетні вирізки з розповідями про успіх колеги, якого в усьому підтримує. Каже: «Добрий учитель фізкультури — це знахідка для будь-якого навчального закладу. Недаремно ж Гаврилюку президент Федерації футболу України Григорій Суркіс тоді грамоту вручив, таких ентузіастів, як наш Леонід Васильович, треба ще пошукати».

Після тріумфу у столиці сільському вчителю пропонували роботу в Луцькій гімназії, у школах поблизу обласного центру. Не спокусився він міським життям.

Після тріумфу у столиці сільському вчителю пропонували роботу в Луцькій гімназії, у школах поблизу обласного центру. Не спокусився він міським життям.
— У селі працювати важче, бо окрім уроків є ще вдома господарство. Буває, до початку занять город виорати спішиш, худобу мусиш попорати. Зранку до пізньої ночі на ногах. Не дивно, що травмоване коліно знов стало турбувати. Поїхав на консультацію до лікаря-ортопеда у Львів, а він ошелешив мене: «Суглоб вилікувати не вдасться, зменшуй навантаження, бажано ходити з паличкою». Я був у такому шоці, що на вокзалі пропустив свій поїзд. Доганяв, вчепився за поручень, провідниця зірвала стоп-кран, викликала міліцію. А мені все — як у тумані. Одна думка: невже мені світить інвалідність? Добрався якось додому, а в хаті телевізор якраз був увімкнений, фільм про Порфирія Іванова показували. От тоді я й вирішив оздоровлюватися за його методом, який виявився дуже ефективним. Це я на собі відчув, бо з того часу забув про застуду і бронхіт, — переконував Леонід Васильович, жартуючи, що усі свої хвороби він втопив у Турії та в Тагачинському озері.
Познайомилися ми і з вихованцями нашого співрозмовника. В один голос усі стверджували, що уроки фізкультури ніколи не прогулюють, і хлопці, й дівчата тут захоплюються футболом, вранці щодня усією школою роблять зарядку, а влітку люблять ходити з Леонідом Васильовичем у туристичні походи.
— Торік у Карпати на цілий тиждень вибралися. Наплічники тяжкі, але усі дійшли до вершини, похід був дуже цікавим. А взимку після уроків спішимо на озеро, — розповідав Роман Гнатюк.
— Спочатку я сам хокеєм захопився. Граю за ковельську команду, щотижня їздимо увечері до Луцька на каток тренуватися. Додому в село повертаюся посеред ночі, й матеріальні затрати чималі, але притягальна сила цього виду спорту все переважує. От і хлопців «заразив» хокеєм, — пояснює Леонід Васильович.

І дівчата перейняли від учителя любов до футболу.

А присутній під час цієї розмови директор школи доповнює:
— Ще ж у нас усі люблять велосипедний спорт. 5 років тому 10 наших учнів з учителем фізкультури та двома іншими педагогами об'їхали двоколісним транспортом південний берег Криму — понад 200 кілометрів. Побували в «Артеку», де їх гостинно прийняв наш земляк — уродженець Тагачина Аркадій Яворський, який там працює. Над маршрутом Леонід Васильович мудрував цілий місяць, щоб діти могли побачити якнайбільше цікавого. Він і Волинню організовував велоподорожі, на усіх озерах на шляху до Світязя учні побували.
Після усього почутого ми вже не дивуємося, що у 46 років Леонід Гаврилюк ще холостякує, як видно, — ніколи було сімейне гніздечко створювати. І хоч удома часом сердиться через вічну зайнятість сина мама, він своєю роботою задоволений. Каже, приємно бачити, як діти завдяки спорту мужніють, позбуваються комплексів, одержують заряд бадьорості, радості.