Панове, повчіться у сябрів: не має пасажир квитка — удвічі більший штраф платить… водій

… ЩО ДОБРО ТАКИ ЗАВЖДИ ВИНАГОРОДЖУЄТЬСЯ
В автобусі, що прямував до Білорусі, моєю сусідкою виявилася старша жінка з важкими торбами — але усмішка в неї була легкою й приязною, так наче ця пані знала, що її чекає щось добре, і їхала назустріч своєму щастю, скорочуючи дорогу за розмовами зі мною. Так уже скоро я дізналася, що їде жінка в сусідню країну, де мешкає її дочка. «Якось вона надумала виходити заміж, та ще й за білоруса», — мовила жінка, розповівши перед тим цілу історію знайомства своєї дитини із женихом-іноземцем. Уже на третій годині нашої бесіди здавалося, що ми давно знаємо одна одну. Так непомітно під'їхали до кордону, і настав час виходити на огляд із речами. Лише тоді я побачила, що жінка ходить, спираючись на ціпок. Тож ущерть наповнена господарська сумка була для неї непосильною ношею. Кожен тим часом узявся за свій багаж, із яким належало ще й піднятися по сходах. Не уявляю, як би жінка з ціпком та з вантажем впоралася з цим завданням. Її сумка виявилася важкою і для нас двох (я здогадалася, що всередині — домашня консервація та інші продукти, якими українські мами радують своїх дітей, — так воно й було). Після того, як ми донесли сумку і я повернулася за своєю, виявилося, що жінка заповнила не всі пункти в міграційній картці, й попросила допомоги. В результаті всього цього я опинилася в хвості черги і спостерігала, як білоруські прикордонники заглядають у сумки пасажирів, шукаючи «заборонені предмети». Водій відразу попередив, що таким є і сало, тому ліпше самим позбутися цієї контрабанди. Але коли дійшла черга до мене, прикордонники вже трохи притомилися, тому повірили на слово, що м'яса не везу, й речей не перевіряли.

Водій виписує чек, який підтверджує, що за свій відрізок дороги ви заплатили 80 копійок (11 гривень у перерахунку на українські гроші). В будь-яку мить у салон може зайти людина, яка спершу нічим себе не видаватиме, але згодом може попросити показати цей чек.

На кінцевій зупинці у Бресті жінка обнімала дочку, і вони вже вдвох взялися нести сумку. Щаслива мама познайомила нас. «Знаєш, завжди знайдеться хтось, хто допоможе нести твій тягар. У мене так щоразу», — поділилася вона на прощання мудрістю, нажитою за роки переїздів через кордон. Я ще трохи подивилася вслід своїм новим знайомим й подумала, як далеко зараз моя мама. Жінки розчинилися в натовпі — і мені теж треба було рушати далі. А добравшись до Гродна, я сіла вечеряти і згадувала жінку з картатою сумкою. Міркувала, що іноді ми наче проходимо тестові завдання, про що можемо не здогадуватися відразу. А те, що я смакувала своїм волинським салом, свідчило: цього разу вдалося впоратися.

… ЯК ВСТИГАТИ БІЛЬШЕ ЗА МЕНШИЙ ПРОМІЖОК ЧАСУ
Напередодні новорічно-різдвяних свят час сприймається по-особливому: він прискорюється, бо ж скільки всього ще треба встигнути за останні 15 днів року. До традиційної біганини за гостинцями та продуктами для святкового столу додаються невиконані впродовж 12 місяців завдання. У мене теж є такі, але вже набагато менше, ніж рік тому. Коли зрозуміла, що список справ дедалі більшає, а незаписане просто пролітає повз, вирішила все фіксувати на папері. Для цього завела щоденник — адже й досі тиждень уявляю як аркуш із розкладом уроків. Туди почала записувати кілька справ на день: від найбільш термінових до таких, що можуть «потерпіти» (експерти з планування часу вважають, що реалістичним є виконання не більш як п'яти завдань за добу). Аби загальна картинка виглядала цікавішою, до щоденних обов'язків можна додавати маленькі радощі: зокрема, внести в розклад похід у кіно з друзями. Також я писала про те, що хотіла б зробити частинкою свого життя: наприклад, читання новин та книг іноземними мовами. Якщо неухильно дотримуватися цього правила бодай у мінімальних порціях впродовж 21 дня, то це входить у звичку й надалі не потребує особливих зусиль. А загалом: коли знаєш, чим буде зайнятий день, він стає змістовнішим і цікавішим. Час цінуєш більше і не розтринькуєш, відволікаючись на дрібниці. Вчені кажуть, що люди, які знають, у чому сенс їхнього життя, живуть довше. Тож якщо цього сенсу нема, його варто придумати. Цілком ймовірно, він вималюється сам із маленьких поточних справ — за рік легко зрозуміти, до чого лежить душа.

… ПОРЯДКОМ У «ЛУКАШЕНКІВСЬКИХ» МАРШРУТКАХ
У Білорусі мене вразив міський транспорт: тролейбуси — бо це чи не єдине громадське місце, де можна почути білоруську мову (нею всього лиш оголошують назви зупинок і за-
кликають пасажирів купувати квитки, але й це звучить, мов висока поезія), та маршрутки. В останніх прийнято вітатися з водієм при вході, цього неписаного правила дотримуються практично всі. Водій виписує чек, який підтверджує, що за свій відрізок дороги ви заплатили 80 копійок (11 гривень у перерахунку на українські гроші). В будь-яку мить у салон може зайти людина, яка спершу нічим себе не видаватиме, але згодом може попросити показати цей чек. Таким чином контролери пильнують, аби водії не мали «додаткової каси». Якщо ж пасажир сам «забув»
оплатити проїзд, то його теж оштрафують — але на вдвічі меншу суму, ніж водія, який не всім виписав чеки.А у всьому іншому білоруський транспорт не відрізняється від українського. З динаміків лунає ро-
сійська попсова музика. Шанують і наших виконавців, наприклад Потапа і Настю Каменських. Ось так іноді можна заслухатися й забути, що ти не вдома.