«Це місто я не просто полюбив, а роблю все для того, щоб його полюбила якомога більша кількість людей»

Два роки тому у формі інтерв’ю з Миколою Ярославовичем ми опублікували матеріал «Абетка для міського голови». Це було своєрідне бліц–опитування про те, наскільки градоначальник знає, любить, вболіває за рідне місто, і про те, які асоціації з міського життя викликає у нього та чи інша буква алфавіту. Подаємо кілька найцікавіших фрагментів тієї розмови

А  — аеропорт. Дуже важливий об’єкт для майбутнього Луцька. Місто без авіасполучення не має ніяких перспектив розвитку.

Б  — бруківка. Якби була можливість, всі дороги в місті мостив би тільки нею. Тротуари останнім часом ми лише так і робимо.

Ґ  — ҐРУНТ, рідна земля. Як людина, народжена в селі, я знаю, яка це важка праця — із зернини виростити хлібину.

Як людина, народжена в селі, я знаю, яка це важка праця — із зернини виростити хлібину.

Д  — дороги. За час моєї каденції капітально відремонтовано 100 доріг. Усі вони повинні бути комфортними, незалежно від того, чи це центр, чи околиця.

Є — єдність. Вона потрібна суспільству, політикам і лучанам у досягненні мети, про яку мріємо, — соборну, незалежну Україну.

Ж  — житло для лучан. Не знаю, чи будуть для цього державні програми, але подальша розбудова житлових мікрорайонів Луцька неминуча.

З  — зоопарк. Завершили перший етап його модернізації. Відтепер тварини живуть у «президентських» апартаментах, а ми переходимо до другого етапу. 

И  — ирій, край, куди щоосені відлітають птахи. А ще, як написав письменник Володимир Дрозд, ирій — «це країна твого майбутнього». Хотілося, щоб так само поспішали до міста гості, тому що тут можуть зігріти увагою і комфортом.

Ї   — їдальня для бідних. У місті є три тисячі лучан, до яких доля виявилася не прихильною. Вони перебувають під опікою нашого територіального центру.

К   — котельні на альтернативному виді палива на вулиці Боженка і проспекті Відродження, щоб забезпечити гарячою водою мікрорайон ЛПЗ та міську лікарню.

Л — Луцьк і Любартів замок. Це місто я не просто полюбив, а роблю все для того, щоб його полюбила якомога більша кількість людей. І одна з його головних фішок — замок Любарта.

М  — мама. Рідна моя ненька. Прошу Бога, щоб мама якомога довше пожила на цьому світі. Телефоную їй щодня о 8–й ранку, коли їду на роботу. Коли раптом щось завадить, вона сама обов’язково передзвонить о пів на дев’яту і запитає: «Ти мені дзвонив? Мабуть, я не чула».

Я — я. Микола Романюк є таким, яким він є. Чи просто бути самим собою? Непросто. Але іншим я вже не буду.

Н  — «Ні». Не люблю цього слова, але іноді змушений говорити. Відмови у проханнях даються важко, бо я за гороскопом — Діва.

О — об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). За ними — майбутнє. За мою каденцію кількість ОСББ подвоїлася. Залюбки підтримуємо їхні починання.

Р  — родина. Вважаю, що вона — основне в житті людини. Сьогодні ти на посту міського голови, завтра — на іншому місці, а родина завжди буде родиною. Підтримувати її вважаю своїм святим обов’язком. Тим більше, сьогодні я найстарший чоловік у роді Романюків.

Т — тролейбуси. За два роки планую довести їхню кількість у Луцьку до 70. Ходитимуть вони чітко за графіком. Екологічний і дешевий вид транспорту вкрай потрібний жителям міста.

У — Україна і три знаки оклику!!!

Х — храм. Це місце для молитви, куди кожна людина, незалежно від віросповідання, повинна ходити.

Ц — Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП). Луцький ЦНАП визнано одним із найкращих в Україні. Зараз тут надають близько 300 адміністративних послуг.

Ч  — чарівна паличка. Хотів би мати її лише для того, щоб за одним помахом у країні настали спокій і стабільність. А далі треба надіятися на себе, працювати, не сподіваючись на диво.

Ш — школа. Потреба міста у школах величезна, всі навчальні заклади переповнені. Для початку — побудуємо 27–му школу, а 1–у та 5–у розширимо.

Я — я. Микола Романюк є таким, яким він є. Чи просто бути самим собою? Непросто. Але іншим я вже не буду.

P.S. …Десь на десятій чи дванадцятій громадянській панахиді (по героях АТО. — Ред.) відчув, що нема ні сил, ні слів. Як розрадити, втішити родину? Все організувала міська рада, щоб хоч якось полегшити біль втрати для рідних. Це остання шана, данина пам’яті тим хлопцям, які віддали за Україну найдорожче — життя.

…Десь на десятій чи дванадцятій громадянській панахиді відчув, що нема ні сил, ні слів.

Дуже переживав перед недавньою зустріччю, коли мали приймати рішення про виділення коштів на пам’ятники. Зібралися члени 21 сім’ї загиблих, треба було знайти такі слова, щоб не роз’ятрити їхню рану. Це непросто… І я безмежно вдячний тим батькам, матерям, дружинам, дітям за їхнє розуміння. У якусь мить мені здалося, що вони мене жаліють, значить, побачили не просто чиновника, а людину, яка їм щиро співчуває. Ті події й мені додали на скроні сивини, а на скрижалі серця, як сказав один священик, — болючі зарубки.

Результат — 14 жовтня, на Покрову, відкривали Алею почесних поховань у Гаразджі. Зробити це — був наш обов’язок, і зробити гідно, без формалізму. Люди нам повірили, що дуже важливо для мене. 

P.P.S. У неділю, 5 лютого, тисячі людей прийшли у центр Луцька, щоб віддати останню шану пам’яті Миколі Романюку. Під час панахиди у Свято-Троїцькому кафедральному соборі після заклику митрополита Михаїла подякувати меру за всі його добрі справи і щиру турботу про місто – пролунали гучні оплески. «Такого голови більше в нас не буде», – наголосив владика.

Похоронили Миколу Ярославовича Романюка у рідному селі Золочівка на Рівненщині.