Було б гарно ковзати, якби не так боляче падати

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»

 

За словами Уляни, цьогорічна зима в Ужгороді видалася примхливою — то сніг і мороз, то відлига і ожеледиця. У результаті вулиці перетворилися на каток. Пішоходам по льоду рухатись непросто, наче фігуристи виробляють такі «па», що й професіонали могли б позаздрити. А дітям, звісно, радість — можна ковзатися. Правда, падати боляче.
Луцьк хоч і далеко від Ужгорода, але у нас ситуація не краща. Тротуарами ходити складно. Щоб втриматися на ногах, доводиться притискуватися до залишків снігу або пересуватися на напівзігнутих ногах гусячим кроком. Як каже моя знайома, кожен вихід на вулицю нині — випробування долі, бо ж невідомо, чи повернешся додому цілим та неушкодженим. Словом, комунальники не справляються із наслідками січневих снігопадів. Враження таке, що зима їх знову застала зненацька. Проте відзвітувалися перед міською владою, що заготовили три тисячі тонн солі і стільки ж соляно–щебеневої суміші. Запевняють, що посипають тротуари і автошляхи. Щодо останнього, це правда. «Луцькавтодор» розчищає від снігу і посипає міські вулиці регулярно. А ось щодо тротуарів, то тут є великі претензії до ЖЕКів, бо ж виконують свої обов'язки абияк. Посипають вряди–годи, і то не всюди. Найчастіше тоді, коли лучани «дістають» — телефонують в різні інстанції. Люди, які скаржаться до редакції на слизоту, кажуть, що комунальники сиплять соляно–щебеневу суміш переважно у центрі міста. Бічні ж вулиці, маю на увазі пішохідні зони, їх не бачать. ЖЕКи — породження радянської системи, і працюють відповідно. За принципом: скільки ж тої зими. Ось–ось пригріє сонечко — і лід розтане. А він, капосний, не поспішає. Більше того, синоптики обіцяють, що лютий ще покаже свій норов — і сніжитиме, і литиме.
Не хочуть підставляти плече міській владі й підприємці та мешканці приватних будинків. Чимало з них ігнорують правила благоустрою. Біля магазинів, офісів, кав'ярень і особняків лід рубати не поспішають. Тож люди падають, ламають руки–ноги. Щодня, повідомили мені у травмпункті Луцької міської лікарні, за допомогою до медиків звертається від 35 до 50 чоловік. «Урожайним» був і вчорашній день. Лікарі зареєстрували 47 жертв ожеледиці. Втім, добитися відшкодування затрат на лікування потерпілим непросто — треба викликати «швидку», щоб зафіксувала, де трапилося нещастя, мати свідків. Отож підприємці не бояться фінансових витрат на компенсацію травмованих. Найбільше, що загрожує їм, — адміністративне покарання. Але я чомусь не чула, аби когось оштрафували. Муніципальній поліції зараз не до них. Вона ловить господарів особняків, які викидають мішки із побутовим сміттям на вулиці. Тож поки дійде черга до тих, хто не прибирає територію, прилеглу до їхніх приміщень, то й зима закінчиться.
А керівникам ЖЕКів, які нарікають, що у них не вистачає коштів і робочих рук, щоб ліквідувати наслідки снігопаду, хочеться сказати: «Не в цьому проблема, шановні, а у вашій нездатності ефективно і вчасно організовувати прибирання снігу. Нема працівників? А чому б не задіяти безробітних, які стоять у Центрі зайнятості на обліку? І копійку якусь зароблять, і для здоров'я корисно попрацювати кілька годин на свіжому повітрі. У Білорусі ж залучають безробітних до прибирання вулиць. Та й у Законі України «Про зайнятість населення» теж передбачені громадські роботи, які організовують заради матеріальної підтримки людей. До речі, до ліквідації наслідків ожеледиці і у Фінляндії залучають населення, мешканців квартир, і нікого така робота не б'є по самолюбству, ніхто не вважає її принизливою. А вартість прибирання снігу там входить у вартість обслуговування квартир.