Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Найбільший плід цієї великої жертви — те, що Україна досі є Україною!»

Волинь-нова

«Найбільший плід цієї великої жертви — те, що Україна досі є Україною!»

Уже минуло три роки після Майдану. З погляду сьогоднішнього дня і ситуації в країні, як ви вважаєте, чи не даремними були смерті Героїв?

Артем ЗАПОТОЦЬКИЙ,
учасник Революції гідності, удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, депутат Луцької міської ради (м. Луцьк):

— Ні, не даремними… Ми змінилися і багато що зрозуміли. Ясно, що дуже великою ціною це далося. Коли мова заходить про Революцію гідності, то я говорив і буду повторювати: три роки тому ми повстали, щоб зробити те, що не зробили наші батьки на початку 1990–х років. Маю на увазі, що у нас, на жаль, не сталося так, як, наприклад, у країнах Прибалтики: якщо людина займала в часи Радянського Союзу керівну посаду, то вона не має права 10 літ бути знову в такому кріслі. Це ж стосується і позаштатних агентів КДБ, яким мав би бути на тривалий час закритий шлях до посад в органах державної законодавчої та виконавчої влади. Такого очищення, як не прикро, у нас не відбулося. До цього ще треба йти. Але найперше завдання сьогодні — перемогти у війні.



Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):

— Смерті заради долі своєї країни ніколи не є марними. Розуміння і значимість їх для багатьох людей приходить з часом. Мій товариш Ярослав Гиць написав книгу «Майдан душі». То Майдан, жертва – більша чи менша — повинна відбутися всередині людини. Кожен має спитати себе: що я зробив для того, щоб оці три роки не минули марно?
Більшість людей очікує, що все повинно бути дароване – чужими смертями, чужими долями, чужими дітьми, чужими сльозами… Зміни треба бачити не в тому, що реформувалося у владі, — на жаль, там зрушень мало, а в багатьох аспектах стало ще, може, й гірше, — а в тому, що робиться у нашому суспільстві. А відбувається розуміння того, що Росія є віковічним ворогом і порозуміння з нею настане не швидко; що започатковується громадянське суспільство, волонтерство; народжуються герої і справжні українці, яких так бракувало. Тому я залишаються оптимістом і знаю, впевнений, що жертви не були марними. Майдан — це ті ворота, які відкриті до неба доброї, чистої і великої України.



Ірина ФАРІОН,
член політради ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання
(м. Львів):

— Якщо у ці скорботні дні біля «Львівської політехніки» під гаслом Тараса Шевченка «У своїй хаті своя правда і сила, і воля…» звучить весела музика, то це свідчить, що події трирічної давнини вже забуті… І коли мені скажуть, що смерті Героїв були даремними, то маю питання до тих людей: 1. За кого ви голосували 25 травня 2014-го року? 2. За кого ви голосували в жовтні 2014-го року? Обираючи Порошенка, Яценюка, ці люди вдруге розстріляли Майдан.
По-друге, якщо так мислити, то даремні були ті смерті в Маріїнському парку 1918-го року, коли більшовицька орда зайшла на нашу територію, даремно загинули Петлюра, Коновалець, Бандера, Шухевич… Люди, які міряють суспільне життя лише своїм, марно ходять по цій землі, бо не здатні осягнути, що велич нації не визначається нашим коротким буттям. Геніальний Іван Полюй, коли з Пантелеймоном Кулішем перекладали Біблію, сказав: «Ми засіємо, але не ми будемо збирати». Так і тут – засіяли ми, а зіжнуть внуки.



Наталія ПОПОВА-СОКОЛОВА,
волонтерка
(м. Київ):

– Історію не перепишеш, і все, що в ній відбулося, – недаремне. Коли ми розмовляли з пораненими хлопцями-майданівцями, вони ні про що не шкодували. Але повинні бути покарані всі винні, має здійснитися те, за що боролися: свобода слова, демократія, вільний вибір влади, економічний розвиток, відсутність корупції. Коли це буде, тоді всі відчують, що смерть Героїв — недаремна.



Віталій СОБКО,
протоієрей, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ КП (м. Луцьк):

— Коли людина з благородним наміром робить такі надзусилля, віддаючи найбільше, що вона має, — життя, тим паче, якщо це не одна людина, таке ніколи не минає безслідно. Обов’язково будуть результати. Ми бачимо, що найбільший плід цієї великої жертви — те, що Україна досі є Україною! Незважаючи на все незадоволення в суспільстві, держава протистоїть агресору.



Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):

— Звичайно, недаремно. Хоча за три роки не виконано всіх вимог Майдану, це все одно не означає, що нічого не відбулося. Є багато позитивних змін: ми незалежні від російського газу, від впливу Кремля на нашу зовнішню політику, йдемо до європейських цінностей. Започатковано ряд реформ. Не кажу, що вони ідеальні. Люди часто обурені і хочуть бачити результати вже зараз, але варто наголосити, що кожна реформа приносить плоди не за рік і не за два. Можливо, більше позитиву відчують наші діти і внуки.



Майя МОСКВИЧ,
боєць полку поліції спецпризначення «Миротворець»
(м. Луцьк):

— Зараз ще рано говорити про те, даремними чи ні були смерті Героїв три роки тому, адже боротьба не завершилася, вона триває. Я думаю, ми втілимо ідеї, за які вони загинули, їхні жертви не будуть марними. А якщо нам не вдасться — то на нас не закінчується історія. Знайдуться ті, хто боротиметься за ідеї, з якими люди йшли на Майдан. Колись вояки УПА найбільше мріяли про незалежну Україну. Тепер це стало реальністю. Жодна жертва не буває даремною.



Іван СИДОР,
священик УПЦ КП, який бив у дзвони Михайлівського Золотоверхого собору в ніч, коли розганяли Майдан (м. Київ):

– Із впевненістю кажу, що це не даремні смерті. Звісно, люди хочуть бачити якісні, видимі зміни вже за рік-два, але Україна міняється повільно, поступово. І, певно, по-іншому не могло бути. Бо, по-перше, у нас триває війна, а ще жодна держава в умовах війни не жила на широку ногу. По-друге, інші європейські країни, які досягли певного рівня, йшли до цього століттями. А Україна по-справжньому почала цей рух лише три роки тому. Адже попередні 20 літ незалежність була значною мірою лише формальною.
Зміни полягають, зокрема, у тому, що ми нарешті бачимо, ким є так званий старший брат. По-друге, після Революції гідності вперше гучно пролунало питання про об’єднання українського православ’я, яке уже відбувається… От такими довгими шляхами ми йдемо до нашої кінцевої мети — справжньої незалежності і вільної держави. У цьому і є заслуга наших героїв.



Юрій ТАРАСЮК,
пенсіонер (м. Луцьк):

— Державу очолили не ті люди. Я думаю, що все колись зміниться на краще, але не при цій владі. Вони прийшли на крові і не рахуються ні з чим, тільки кишені собі набивають, для того вони й рвалися до цих крісел.
Відеоопитування — на сайті volyn.com.ua.


Бліц провели Лариса ЗАНЮК, Василь УЛІЦЬКИЙ, Катерина ЗУБЧУК, Олег КРИШТОФ, Олеся БАНАДА.


 


Telegram Channel