Пташине царство — для релаксу душі
Анатолій Волощук із Рожища розводить породистих курей, гусей, качок, голубів, фазанів, павичів і навіть утримує лебедів
Сергій НАУМУК
Про Анатолія Григоровича ми вже не раз розповідали нашим читачам насамперед як про пасічника. А нещодавно при зустрічі він обмовився, що має двох білих красенів.
Бо рука не піднімається рубати цих птахів. Тримаю їх тільки для краси.
— Якось мені зателефонували екологи і попросили взяти на утримання лебедя. У птаха було пошкоджене крило, тож він не літав і міг загинути. Вони знали, що у мене є ставок. Я поїхав у Копачівку і забрав. Через якийсь час до мене знову звернулися з таким проханням. Цього разу у пернатого були розірвані перетинки на лапах. Він ледве плавав у невеликій ополонці біля села Іванчиці, яку сильний мороз усе зменшував. Навколо були криваві сліди птаха та відбитки лап лисиці, яка чигала на здобич і ждала, поки ополонка замерзне зовсім. Я й того забрав додому, — розказав історію появи рідкісних птахів Анатолій Григорович.
Нині обидва красені вже цілком здорові. Проте не літають. Навпаки, одомашнилися. «Коли хочуть їсти, то за штани скубають, як свійські гуси», — сміється господар. Взимку ці пернаті живуть у хліві. Лише зрідка виходять на ставок, якщо він не скутий кригою. Шкода тільки, що обидва — самці. Анатолій Григорович каже, що з охотою обміняв би одного з них на лебідку. Ану ж би вдалося розвести червонокнижних птахів удома?
Окрім лебедів, у Волощуків — цілий пташник. Побіля ставка, незважаючи на глибокий сніг, походжають гуси тулузької породи. Вони виведені в околицях французького міста Тулуза, звідки і походить їхня назва. Їх вважають найбільшими серед гусей: самець важить до 13 кілограмів, самка — близько 10. Це м’ясна порода, тому за сезон гуска відкладає лише 30—40 яєць. Недолік тулузів — вони погано висиджують малят. Тому треба яйця класти в інкубатор або ж садити індичку, яка зазвичай добре водить пташенят.
Перед тим на обійсті були гуси данської породи легарт. Вони значно менші (гусак — 7кг, гуска — 6 ), тому їх і замінили більшими тулузами.
— Легарти весь час норовили битися з лебедями. Щойно гусакові вдавалося пірнути під сіткою, як одразу кидався у бійку, — веде нас пташником Анатолій Григорович. — Іноді вже здавалося, що лебідь дав доброго одкоша і переміг, але через секунду гусак випливав і знову вискакував на суперника.
Поруч із гусьми мешкають качки породи індійські бігуни. Це яскраво виражена яєчна порода — самка несе до 230 яєць. Світло-зелені яйця починає відкладати у березні. Хоча і м’ясо цих птахів делікатесне. А ще індійські бігуни не такі крикливі, як звичайні качки, та стійкі до хвороб.
В інших клітках розмістилися срібні, золоті та мисливські фазани. Один чорноплечий павич сидить самотою, інші непогано почуваються разом із курми. Останні — предмет особливої гордості господаря. Крім велетенських кохінхінів, Анатолій Волощук утримує несучок угорської породи тетра. Щойно він узяв до рук миску кісткового фаршу, як усе стадо зібралося навколо. Кожна намагалася вхопити смакоти. Птахів господар годує пшеницею, кукурудзою, тертими буряками та осипкою. Як додаток іноді дає крейду, мелені черепашки та вже згаданий фарш. Мають несучки і пісочницю, де можуть купатися. Аби краще неслися, зробив штучне освітлення. Датчик регулює світловий день з 5-ї до 23 години. Бо коли птиці сідатимуть на сідало о 17-й, каже Анатолій Григорович, то нестися будуть погано або й зовсім перестануть.
Окрім того, господар «балується» голубами (має поштових білих, павичів, курських і миколаївських) та перепілками (японські й англійські білі). Останніх утримують задля внуків, яких у Волощуків уже п’ятеро. Адже яйця перепілок дуже корисні. Що ж до інших птахів, то жодного екзота не рубали на м’ясо.
— Буває, мене запитують, яке м’ясо у павичів чи фазанів, — каже Анатолій Григорович, — а я й не знаю його смаку. Бо рука не піднімається рубати цих птахів. Тримаю їх тільки для краси.
Ми не втрималися від запитання, чому стільки птиці на обійсті і чому господар (без перебільшення поважний чоловік) не соромиться на камеру годувати курей.
— Це проявляються мої корені. Я виріс у селі і не соромлюся праці по господарству. А птахів утримую заради релаксу. Бо хоч не хоч, а тричі на день треба обійти всіх і нагодувати. Догляд потребує руху, а рух — це здоров’я, — пояснив він.
Окрім птахів, у Волощуків є ще й породисті кролі, вівці та навіть… зайці. Але це вже тема для окремої статті.
— Буває, мене запитують, яке м’ясо у павичів чи фазанів, — каже Анатолій Григорович, — а я й не знаю його смаку.
Індійські бігуни кричать менше, ніж звичайні качки.
Павич виглядає по-королівськи навіть у звичайному пташнику.
