Навіщо «спасибі»? До побачення!
«Дякую, пані магістр, що через тиждень після отримання диплома видалили мене з друзів». Такий прикрий запис побачила нещодавно в соціальній мережі на сторінці свого колишнього викладача
Олеся БАНАДА,
заступник відповідального секретаря газети «Волинь-нова»
Те, що старе добро забувається, відомо давно. Але щоб аж так швидко продемонструвати людині, від якої значною мірою залежало твоє майбутнє, свою корисливість… Звичайно, у віртуальній реальності спалити всі мости, не кажучи ні слова, легше, ніж зробити це, дивлячись в очі.
Декількома словами поясню, що цей викладач завжди підтримує студентів, вболіває за них. Йде в ногу з часом — зареєстрований у соцмережах, щоб інформувати про події на факультеті, нагадувати розклади тощо. Дорого купувати книжки, ліньки йти до бібліотеки — ось вам готові електронні підручники на його сторінці. Навіть шукати не треба: будь ласка, беріть, читайте, вчіться… Сама вважаю за честь мати в друзях таку людину. Хоча студентські роки давненько минули, а й досі цікаво, чим живе рідний факультет.
Пригадую ще один подібний випадок. Коли закінчували школу, однокласниця (яка, до речі, досить добре вчилася) якось похвалилася: мовляв, батьки дозволили з учителями після випускного не вітатися. Тобто поки треба та натягнута «десятка», кажи «добридень», а візьмеш до рук атестат — можеш і голови до вчителя не повертати.
Та що там учні, батьки — ще яскравіший приклад корисливості. Може, в місті це не так помітно, а в райцентрі, де всі всіх знають, виглядає смішно: після того, як вчитель перестав викладати в дитини, мати, котра минулого року здаля кричала: «Тетяно Андріївно! Як там мій Ромочка?», перестає педагога… впізнавати.
А вони ж усе бачать і розуміють. Закривали очі на помилки в зошиті вашої дитини, щоб трохи кращу оцінку поставити, — старатимуться не побачити й вашої ницості. Бо все ж є ті, хто згадуватиме вчителя кожного разу, коли приходить на роботу, і подумки дякуватиме за те, що знає і вміє, що недарма просидів 11 років за шкільною партою і 5 — за університетською.
Корисливість же — як бумеранг: сьогодні від людини, яку вважаєш більше не вигідною, відвернешся ти, а завтра намагатимуться всіляко приручити тебе, щоб дав списати домашнє завдання, або через те, що маєш гарну посаду чи вмієш щось робити. А за спиною пліткуватимуть, сміятимуться.
Таки й справді треба бути чесним. Перед собою і людьми. Завжди.
