Племінні корови – на ковбасу

Алла ЛІСОВА

Цього дня на двох фермах села Задиби Турійського району панувала гнітюча атмосфера. Біля одного з приміщень стояв величезний «ТІR», у який заганяли черговий «транш золотого фонду» господарства — годованих корів.

Ви навіть не уявляєте, як морально важко це робити, — розповіла головний зоотехнік Алла Штандер. — Бачите, наші корівки, як з картинки, одна краща за іншу! Коли покупці глянули — аж ахнули. Вже третій день прощаємося з тваринами. А як теляток вантажили, то плакали, як за малими дітьми…
Ніби відчуваючи подальшу трагічну долю, цього дня 34 корови ніяк не хотіли залишати затишні «домівки». Тут і справді створено всі умови для вирощування м’ясної худоби, покращеної лімузинcькою породою (спермою французького племінного бика), дотримано всіх технологій годівлі та утримання такого поголів’я. Роздача кормів (а тут розробляють спеціальне меню) механізована.

Це вимушений крок, бо годувати корів далі собі у збиток уже не можемо. Трималися до останнього. Чекали обіцяних дотацій. У Києві кажуть, що на агропромисловий комплекс їх виділили. Але кому? Хіба що на вирощування курей.

— Це вимушений крок, бо годувати їх далі собі у збиток уже не можемо. Трималися до останнього, — до розмови приєднується керівник господарства Володимир Яренчук. — Чекали обіцяних дотацій. У Києві кажуть, що на агропромисловий комплекс їх виділили. Але кому? Хіба що на вирощування курей… Сподівалися, що продовжать пільгове оподаткування. Однак і цього не сталося…
Як розповів Володимир Арсентійович, через відсутність дотації на вигодовування волинської м’ясної в рік їхнє господарство несе збитки в розмірі півтора–два мільйони гривень. Окрім цього, тепер доведеться замість 20 сплачувати 100 відсотків ПДВ. Це при тому, що в господарстві мають силосний комбайн, та й іншу необхідну техніку для заготівлі кормів.
Фермерське господарство «Перлина Турії» постало на теренах району в 2007 році, взявши в оренду земельні наділи пайовиків свого і сусіднього Ковельського районів. Тоді й вирішив директор, що обов’язково займатимуться й тваринництвом. До того мав можливість побувати за кордоном, побачити, як вирощують худобу там. За приклад узяв Німеччину. В 2008 році закупили перших м’ясних нетелей, які мали ненайкращий вигляд. Придбали французьких биків лімузинської породи, після чого корівки потягнули на 600—700 кілограмів, а бики — до тонни. Але не лише їх, а й маленьких теляток (найбільший «делікатес» у 150 кілограмів), довелося збути на м’ясокомбінати в Козятин Вінницької області, Славуту Хмельницької та на Київщину.
— Наші партнери кажуть, що такий «товар» піде відразу з Одеського порту за кордон — у Ліван, Єгипет, — не приховує розчарування Володимир Яренчук. — Ще раніше, в 2012 році, давали по дві тисячі гривень на голову, тим хоч трохи підтримуючи м’ясне скотарство. Весь світ дотує цю галузь, розуміючи її стратегічне призначення. Та й ціною нам не дорівнятися до Європи. Якщо кілограм м’яса молодняка там коштує 3 євро, то в нас — 40 гривень (один євро і тридцять центів).
Керівник господарства каже, що тут кожна корова була на особливому рахунку. Тварин не раз презентували на всеукраїнських виставках, де займали перші місця в державі.
— Прикро і боляче їх відправляти на м’ясокомбінати, — в один голос підтримували свого керівника працівники ферми, яких тут, до речі, лише шестеро. А в цілому в «Перлині Турії» трудиться 150 чоловік, у жнивний сезон додається ще близько сімдесяти. У багатопрофільному господарстві на восьми тисячах гектарів землі (близько трьох тисяч орендодавачів) вирощують зернові, бобові. Статус насіннєвого дає можливість непогано заробляти на рослинництві і, зрозуміло, майже повністю забезпечувати себе кормами. Зрештою, такий плюс могли б мати й від тваринництва. Адже «Перлина Турії» значиться ще й як племзавод. Були часи, коли їхню худобу купували в Дніпропетровську, Запорізьку області на розведення, що у два рази дорожче. Зараз, до слова, м’ясокомбінати платять по 38 гривень за кілограм дорослого поголів’я і по 40 — за маленьких теляток.
Нинішнього року волинської м’ясної породи утримували найбільше — 420 голів. Минулого тижня, коли ми відвідали господарство, їх залишалося трохи більше ста. Володимир Яренчук наголосив: перед тим, як зважитися на крайній і болючий крок, радився з начальником департаменту агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації Юрієм Горбенком, просив вийти на контакт з міністерством, бити тривогу. Але все даремно. Не дали результату і пікети біля Верховної Ради, якими напередодні прийняття Держбюджету селяни намагалися привернути увагу до своїх проблем. Протестувальників ніхто не почув.
— Нам усе казали: почекайте, — виливає душу далі керівник господарства. — Але скільки можна чекати? ПДВ мусимо сплачувати стовідсотково. А з його поверненням, як і раніше, проблеми. Як правило, кошти отримують справно лише солідні аграрні структури, котрі мають продукцію на експорт. Їм і відшкодування надходить, вони й валюту заробляють…
На запитання, як будуть задіювати майже порожні корівники, Володимир Яренчук мовив:
— Напевно, доведеться їх реконструювати й думати про те, щоб якось використовувати. Однак на це необхідні кошти, яких від продажу худоби замало. Але шукаємо варіанти, бо в селі Задиби людям потрібні робочі місця.
Аграріям важко зрозуміти таку політику держави. Замість того, щоб захищати свого виробника, міністерські чиновники роблять усе, аби Україну перетворити в сировинний придаток Європи. Виходить, що якісне м’ясо відправляємо кудись, а самі будемо їсти чужі дешеві сурогати.