Тимощук-тренер у Росії: за і проти

Олександр ТИМОЩУК,
батько Анатолія Тимощука (м. Луцьк):
— Мені, звичайно, важко бути об’єктивним, оскільки йдеться про мого сина. Ясно, що сприйняв новину болісно. Вважаю, що Анатолій дуже багато зробив для українського футболу і для Луцька, і це не можна перекреслити одним розчерком пера. Уже хоча б те, що він заснував у нашому обласному центрі й повністю фінансував дитячий футбольний турнір, який проводився щорічно — за «Кубок Анатолія Тимощука» змагалися не лише волинські, а й київські, білоруські, польські футболісти. Всі пам’ятають, як радісно, «на ура» зустрічали, коли привіз до міста, де народився, Кубок УЄФА (власне, тоді Анатолію було присвоєно звання «Почесний громадянин Луцька»).
Анатолій хотів працевлаштуватися в Україні на тренерську роботу. Але кожен клуб хоче тренера з ім’ям. А він був, як ми знаємо, гравцем. На рахунку Анатолія 144 зустрічі за збірну України і він за цією кількістю увійшов у десятку світових гравців, які найбільше захищали честь своєї країни. Так склалися обставини: у Санкт-Петербурзі в нього нова сім’я, житло, робота — тому він там. Знаю, що син був шокований, дізнавшись про акцію в Луцьку. Каже, якщо сесія прийме рішення і скасує почесне звання, то він змириться. Але переконаний, що нічого поганого для свого міста, для Волині не зробив. І хто знає, як буде завтра — може, за якийсь час він повернеться в Україну, патріотом якої був і є.
А відносно того, як ми маємо ставитися до непублічних українців, які працюють в Росії, то скажу одне: люди їдуть за кордон не від доброго життя. Якби вони в рідній державі мали достойний заробіток, щоб прогодувати сім’ю, то цього не було б.

Володимир ГУНЧИК,
голова Волинської обласної державної адміністрації (м. Луцьк):
— Як посадова особа я ніколи не буду вітати відомих українців, які сьогодні перебувають на території Російської Федерації, і свої таланти, знання та досвід віддають нашим північним сусідам. Якщо ми цим людям надали відповідний статус — звання заслужених, народних або інші відзнаки перед Україною, в тому числі і Почесного громадянина Луцька, це повинно зобов’язувати аналізувати свою поведінку і приймати відповідальні рішення. Якщо така людина не робить цього, ігнорує свій статус, її треба позбавляти відповідних звань.
А з людської точки зору я дуже добре розумію, що Тимощук чинить суто з меркантильних інтересів, і Бог йому суддя.

Андрій КОВАЛЬЧУК,
генерал-майор, Герой України, перший заступник командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України, Почесний громадянин села Щитинь Любешівського району (м. Житомир):
— Я вважаю Анатолія Тимощука професіоналом та майстром своєї справи — він класно грав у футбол. За таке не позбавляють почесного звання — волинський спортсмен не робив жодних антиукраїнських заяв. Щодо контракту із «Зенітом», то, працюючи в Петербурзі, він може більше користі принести для України в особистому спілкуванні з росіянами.
З приводу українців, які працюють у Росії, вважаю, що зараз і в нас роботи вистачає. А якщо вже їхати на заробітки, то краще в Європу.

Ярослав ФІЛІПЧУК,
батько загиблого в зоні АТО бійця «Айдару» Ігоря Філіпчука (м. Луцьк):
— А що може сказати тато, чий син загинув на війні з Росією? Правильна пропозиція. Підтримую. Хоча вирішувати все ж таки повинна громада. Анатолій Тимощук намагається двом панам служити, але нічого в нього не вийде, бо це ще нікому не вдавалося. І ще дозвольте мені сказати про інше: хіба Тимощук у нас один такий непатріотичний? Та у Луцьку ціла зграя сепарів засіла. Коли підпалили Дошку Героїв Небесної сотні та війни на Сході, я казав, що далі буде гірше. І що? Минув час і обстріляли польське консульство. Ми сидимо, як на пороховій бочці. В місті треба зробити тотальну паспортну перевірку! Заробітчан я не осуджую. Їм мусово якось виживати.

Надія НАВРОЦЬКА,
екс-дружина футболіста Анатолія Тимощука (м. Мюнхен, Німеччина):
— Як лучанка я щиро вдячна своїм землякам за справедливу, рішучу громадянську позицію. Зараз Толік має змогу увійти в історію як перший і єдиний на Волині, а, може, і по всій Україні Почесним громадянином, позбавленим звання, стати таким собі символом зради і розчарування народу… Напевно, це заслужено.

Поки Тимощук заробляє гроші у Росії, хлопці, які, можливо, вчилися з ним в одному класі, в одній школі, повертаються додому інвалідами або ще гірше — в трунах.

Останніми роками на цвинтарі в Гаразджі з’явилася Алея Героїв. А в цей час звання «Почесного громадянина Луцька» та іменну зброю від Президента має Толік Тимощук, який пов’язав своє життя та бізнес із країною, з боку якої летять смертельні кулі. Почесного громадянина йому присвоїли за спортивні досягнення у футболці «Зеніта» та український прапор, який він накидав на себе під час нагороджень. Тоді він демонстрував єдність з Україною та співвітчизниками, але останніми роками прапор зник навіть під час святкування великих перемог. Чи можна зараз уявити Толіка з прапором під час нагородження?

Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— Якщо українець не просто працює на країну-агресора, а для досягнення її успіху на міжнародній арені, то за це однозначно треба позбавляти почесного українського звання. Взагалі Анатолій Тимощук виявився знаковою фігурою. Він демонстративно показував український патріотизм, коли йому було вигідно, — згадаймо, коли «Зеніт» отримував Кубок УЄФА, Анатолій виходив з українським прапором. А коли постало питання заробітку грошей, наступили зміни в особистому житті, він поміняв свою поведінку. Тому тут не треба бути добренькими, а чинити по-справедливості — позбавляти звання.
Таке ж несхвалення мають викликати всі українці, які їдуть на заробітки у Росію. Вони роблять це — підкреслюю — з власної волі, і фактично своїми руками працюють проти України. В минулому році поїзд «Львів — Москва» перевіз понад 12 тисяч пасажирів… 40 відсотків керівних кадрів російської імперії у всі часи становили українці. І жодного разу ніхто з них не подав свого голосу на захист батьківщини, в тому числі тоді, коли в Думі голосували за введення російських військ на нашу територію.

Тарас ЯКОВЛЕВ,
колишній перший заступник луцького міського голови (м. Луцьк):
— Думаю, не треба. Анатолій Тимощук зробив дуже багато для популяризації Луцька у світі. Давайте згадаємо, що він двічі привозив європейські футбольні кубки в наше місто. З яким тріумфом його зустрічали в обласному центрі Волині! Він патріот Луцька, тому моя відповідь — ні.
Щодо пересічних українців, то вони не від хорошого життя їдуть на заробітки в Росію. Звичайно, краще було б, аби наші співвітчизники працювали вдома.

Андрій РОЗТОКА,
чемпіон Паралімпійських ігор із футболу‑2004, молодший науковий співробітник Східноєвро­пейського національного універси­тету ім. Лесі Українки (м. Луцьк):
— З одного боку, людина, яка захищала честь України на міжнародних футбольних аренах, за що власне і отримала цей статус, мала би бути патріотом, адже для багатьох дітлахів він є кумиром і прикладом для наслідування. На це потрібно було зважати при прийнятті рішення працювати у Росії, з якою ведемо війну. З іншого боку, крім певних моральних застережень, для роботи в Росії немає жодних перешкод: ні юридичних, ні практичних. Адже, по суті, багато хто з нас і дотепер користується в повсякденному побуті чимось російським: хто мовою, хто товарами.

Ольга БУЛКОВСЬКА,
власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» у Волинській області (м. Луцьк):
— Чесно кажучи, до петицій, як прояву громадської активності, я ставлюся доволі скептично, бо трохи знаю цю кухню і, повірте, нічого, крім розчарування, вона не викликає. Згадайте хоча б петицію про встановлення пам’ятника Миколі Романюку на місці пам’ятника Степанові Бандері. Цинізм неймовірний… А все тому, що подібні ідеї у нас подають одні й ті ж люди. Вони з однаковим фанатизмом спочатку ставлять когось на п’єдестал, а потім так само завзято відправляють його на ешафот.
Щодо конкретно Анатолія Тимощука — не мені судити, скільки він заробляв і як витрачав свої кошти. Але, думаю, людина він доволі забезпечена, і, мабуть, міг би відхилити пропозицію тренерства, знайти іншу роботу, щоб у такий скрутний для України час не давати приводу для розмов. Все-таки йде війна з агресором. Поки Тимощук заробляє гроші у Росії, хлопці, які, можливо, вчилися з ним в одному класі, в одній школі, повертаються додому інвалідами або ще гірше — в трунах. Мені здається, позиція спортсмена неприйнятна, адже за незалежність платимо життями наших краян — чийогось тата, чоловіка, сина. Щодо заробітчан — це особистий вибір кожного. Я належу до тих людей, котрі вірять, що Бог усе бачить, і кожному віддасть за його справами.

Василь ЧЕПЕЛЮК,
народний артист України (м. Луцьк):
— У тому, що Анатолій Тимощук прийняв пропозицію від санкт-петербурзького «Зеніта», не бачу ніякої зради. Тим більше, Санкт-Петербург є тим містом, що відсторонене від путінської дурнуватої політики. Ми ж маємо зрозуміти, що для будь-якого спортсмена важливим є ріст, сильніша команда. Зрештою, чи міг би хтось інший із футболістів від такої пропозиції відмовитися? Важливо, як сам Тимощук це потрактує, можливо, він і не думав, що так все повернеться. Мій менший син грав разом із Анатолієм у Альберта Мікояна, і я його добре знаю. Він українець в душі, завжди розмовляв українською мовою. А коли звідусюди провозив кубки, ми тішилися, це додавало честі і Луцьку, і футбольній школі, і тренерам. Щодо звання Почесного громадянина міста, то, можливо, з цим ми трохи поспішили. Але сталося, то й сталося, і тепер жорсткі санкції щодо Тимощука не треба застосовувати, бо час розставить свої крапки, все зміниться, люди в Росії теж прокинуться, там ще є свідомі, а спорт і мистецтво нам у цьому допоможуть, бо мають бути інтернаціональними, без політики.

Ігор ГУЗЬ,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Я не очікував такого вчинку від Анатолія Тимощука. Вважаю, що його позиція ганебна, бо він завжди декларував свій патріотизм. І підтримую ініціативу, щоб позбавити його звання «Почесний громадянин міста Луцька». Щодо простих українців, то не думаю, що нині на часі зводити з ними рахунки. Це складне питання. Люди не від доброго життя їдуть на заробітки на чужину, навіть у ту країну, яка з нами воює. Тому я розділив би питання: одна справа публічні люди, на яких дивляться, інша справа — прості громадяни.

Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Якщо петиція набрала необхідну кількість голосів, то, вважаю, що треба. Як можна вважати Почесним громадянином міста Луцька людину, яка під час війни з Росією їде туди на заробітки? Сплачує податки в бюджет і тим фінансує країну-агресора. Якщо говорити про простих українців, я їх не засуджую, але й не виправдовую. Це їхнє рішення, їхня відповідальність перед Богом, перед рідними, загиблими. Зрештою, прості українці не є почесними громадянами Луцька. Адже говоримо про звання, а не сам вчинок. Ми не можемо позбавити громадянства України кожного, хто перетнув українсько-російський кордон, але треба позбавляти почесних звань людей, які працюють на Росію.

Григорій ПУСТОВІТ,
депутат Луцької міської ради (м. Луцьк):
— Чому проста людина не може їздити на заробітки до Росії, якщо фірма «Рошен» веде там шоколадний бізнес, і це не перешкоджає її власнику займати пост Президента України? Підходи повинні бути однакові. Це перше. Друге: давайте згадаємо, за що Анатолію Тимощуку було присвоєно звання? За те, що в складі «Зеніта» виграв Лігу Європи, і під час нагородження накинув на себе державний прапор України. Це настільки вплинуло на лучан, що визнали його Почесним громадянином міста. Анатолій Тимощук здобув це звання саме як патріот! Він весь час повинен був пам’ятати, що представляє нашу громаду. Адже на перше місце були поставлені не його таланти, а саме патріотизм. Що стосується позбавлення звання — тут багато емоцій і це нормальна реакція на вчинок Тимощука. Чи може Анатолій помилитися? Може. Тому перше, що йому потрібно зробити, це не полінуватися і приїхати до Луцька, щоб пояснити свій крок. Він мусить почути позицію уболівальників і громадян. Лише після такої розмови можна приймати якісь рішення.

Юрій ЯЦЮК,
заслужений журналіст України, завідувач редакції новин «Служби інформації» Волинської дирекції НСТУ (м. Луцьк):
— Я проти такої ініціативи. Анатолій Тимощук дійсно прославив Луцьк на весь світ. І це звання йому присвоїли заслужено. Не бачу різниці у тому, публічна людина чи ні — кожен заробляє гроші, як може. А якщо він, набувши тренерського досвіду, очолить український клуб і здобуде безліч перемог, тоді що? Знову будемо відновлювати звання? Якщо йти за логікою ініціаторів цієї петиції, тепер потрібно позбавляти цього титулу і Героїв Радянського Союзу, які визволяли Луцьк.

Надія МИРОНЮК,
заслужений майстер спорту України з важкої атлетики (м. Луцьк):
— Анатолія Тимощука ні в якому разі не осуджую, він багато зробив для волинського футболу, особливо для дітей. Я пишаюся своїм земляком і зради в його рішенні не бачу. Він талановитий футболіст, таким же буде тренером. Вірю: незважаючи на те, що працюватиме на російську команду, залишиться патріотом Батьківщини і нашого краю. Багато хлопців, які пройшли горнило війни, зараз працюють на заробітках у Росії. Чому? Тому що в нашій країні їм кращого життя запропонувати не можуть. Вважаю, що Анатолій Тимощук своєю працею заслужив звання «Почесний громадянин міста Луцька», бо в улюбленій справі досяг великого успіху. Зараз, можливо, у нього такий вік, що не вдасться знову підписати контракт з «Баварією» чи з іншим всесвітньо відомим футбольним клубом. Якщо випадає можливість заробляти на сім’ю, чому би й ні? Щоб бути зрадником, не обов’язково їхати до країни-агресора, чимало таких «українолюбів» живуть серед нас, працюють навіть у верхівці влади.

Бліц провели Василь УЛІЦЬКИЙ, Кость ГАРБАРЧУК, Сергій НАУМУК, Лариса ЗАНЮК, Катерина ЗУБЧУК, Людмила ВЛАСЮК, Тамара ТРОФИМЧУК.