Коли Європа закінчується за порогом дому і двору...
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними
Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»
У кожному населеному пункті є своя «родзинка». Навіть у найменшому. У Горохові — старовинний парк, пам'ятка садово–паркового мистецтва. Він, як і зелена зона, котру місцеві називають сосниною, — легені міста.
Висаджуючи у 1960–х роках на горбистій місцевості молоді сосонки, горохівчани сподівалися, що лісосмуга стане місцем відпочинку. На перших порах так і було. Містяни вибиралися сюди на пікніки чи на «тихе полювання», збирали гриби. Нині бажання гуляти у соснині відпадає, адже вона засипана сміттям. Куди не ступиш — всюди іржаві бляшанки, пластикові пляшки, поліетиленові кульки, папір… Купи побутового непотребу не лише у глибині посадки, а й біля новеньких, збудованих з претензією на європейськість, особняків. Звідки взялися, залишається тільки здогадуватися. Але сміття саме сюди не примандрувало. Хтось його привіз. І той хтось, судячи з усього, живе не за тридев'ять земель, а поряд. Можливо в ошатних особняках, які сусідять з лісопосадкою. Ніяк не можу зрозуміти, чому Європа для їхніх господарів закінчується за порогом власного дому і двору. Адже, причепурюючи свої обійстя, горохівчани намагаються прилаштувати сміття на нічийній, як вважають, території — у лісопосадках, в полі, біля річки. Вони не задумуються, що не лише захаращують довкілля, а й нищать природні екосистеми, бо ж отой побутовий непотріб поступово розкладається, виділяє отруйні речовини. І найприкріше, що така «хазяйновитість» подекуди вважається нормою, і люди, бачачи, як сусід пре тачку зі сміттям до соснини, не зупинять його, не присоромлять.
Стихійні сміттєзвалища в Горохові можна побачити і біля ДТСААФ, старого кладовища… Є вони і в Луцьку, інших містах. Дивишся на гори «домашнього скарбу» і думаєш: «Невже влада не може впоратися з ними? Є ж методи впливу на порушників природоохоронних законів. Здавалося б, спіймай одного–другого на гарячому, покарай гривнею (а що робити, коли профілактичні бесіди ефекту не дають) — і бажаючих загаджувати довкілля поменшає».
Не відкрию Америку, коли скажу, що культура поводження з побутовими відходами у селах ще гірша, ніж у містах, ще на нижчому рівні, бо ж у багатьох нема організованого збору і вивезення сміття. Та й там, де він є, власники садиб не поспішають укладати договори з комунальниками, шкодують тих кілька гривень, які треба віддати за послугу. А місцева влада дивиться крізь пальці, як селяни забруднюють довкілля.
Якось почула від сільського голови, що органи самоврядування не можуть змінити свідомість людей, які роками звикли викидати сміття, де бачать очі. Можуть. Треба лише захотіти, переконати у доцільності правильного поводження з побутовими відходами. Це, як і контроль з боку сільського активу, допоможе зберегти чистим навколишнє середовище. А «великим господарям», які, наводячи порядок у власних дворах, вивозять сміття у рови, на дороги чи у ліси, хотілося б нагадати: штраф за це чималий. То чи варто ризикувати?
