Політика 13.04.2017, 11:56

Він жартує про неї. а країні не до жартів...

Якщо Україна програє газовий суд Росії у Стокгольмі, а мова йде про космічні 40 мільярдів доларів, прем’єр-міністр Володимир Гройсман пропонує віддати Кремлю не гроші, а Юлію Тимошенко, яка підписала кабальну угоду з Путіним. «А кого би ви відправили у Росію?» — поцікавилося у зв’язку з цим видання «Новое Время. Бизнес» у відомих економістів. «Волинь-нова» теж поставила це запитання своїм експертам

Сергій СОБОЛЄВ,
народний депутат України (м. Київ):
— Програвши, ми будемо першою з 20 газових компаній Європи, які провалили такий процес, бо всі попередні аналогічні справи проти РАО «Газпром» були виграні. Вже встановлено, що підхід російського монополіста «Бери або плати» не відповідає ринковому принципу і був нав’язаний компаніям, які представляють європейський газовий ринок в умовах дефіциту палива. Хоча в нашій історії можливо все, тому є і такі приклади. Скажімо, Гройсман може повчитися в Азарова, який умудрився програти Фірташу і підписати угоду, віддавши 11 мі-льярдів кубів газу фактично безплатно. Думаю, вони порадяться й вирішать, як «програти» і Стокгольмський процес.
Стосовно того, кого віддати Росії: у нас був видатний діяч Сталін, який разом із підручним Берією вважали за краще вивозити українців мільйонами у Сибір. І в Гройсмана значно поменшає проблем, якщо він вишле українців у Сибір — не треба буде платити зарплати, пенсії. Думаю, це його рівень.

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Я вважаю, що пан Гройсман даремно так «жартує» і переключає увагу з серйозної проблеми на персоналії. Питання не в тому, кого в Росію треба відправити, список може бути надто довгий і включатиме як «попередніків», так і нинішніх владців. Проблема в іншому: практично всі законопроекти з енергетики, надр, банків містять російський слід. Бізнес сусідньої держави як ракові метастази пронизав нашу економіку. А це вже питання національної безпеки. Може дійти до того, що не потрібно буде нікого нікуди відправляти. Путінський режим тільки й мріє про Україну, як про свою територію. Тому треба боротися за своє — економіку, людей, мову, культуру, пам’ять. Час для «жартів» минув.

Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Cправа в тому, що це була не політична заява, а тролінг із боку прем’єр-міністра. У мене великий список тих, кого б відправив у Росію: ось праворуч у сесійній залі парламенту сидять «Опозиційний блок», регіонали, недолюстровані чиновники. Нехай би відробляли росіянам, йшли в рабство. Дуже багато недолюстрованих або тих, хто за допомогою «військового туризму» втік від правосуддя. А почав би з «Опозиційного блоку» із Юлією Володимирівною на чолі.

Володимир ЦИБУЛЬСЬКИЙ,
генеральний директор АТ «SKF Україна»
(м. Луцьк):
— Я сприймаю вислів прем’єр–міністра як жарт і не думаю, що його треба використовувати в якості теми для серйозних роздумів. З моменту підписання газового контракту пройшло багато часу, змінилося кілька урядів. Не варто зараз повертатися до того, хто підписував документ, бо це нічого не дає при вирішенні справи по суті.

Коли наші політики не знають, як вирішити проблему, тоді вони вдаються до жартів. Це популізм, який я засуджую.

Суд у Стокгольмі не розглядає питання, хто з менеджерів найвищого рангу поставив свій підпис. У газовому спорі з одного боку є держава Україна, з іншого — Росія. Будь-який суд — це змагання, в якому виграє не той, хто більше правий, а той, хто краще підготовлений до розгляду. Тому щоб оцінити наші перспективи у Стокгольмі, треба мати інформацію, хто готував матеріали і наскільки вони професійно відшліфовані. Якщо цим займався «Нафтогаз» та Мін’юст, у мене, на жаль, немає впевненості, що це добре аргументовані вимоги і позиції. Якщо ж до підготовки залучалися серйозні американські чи європейські компанії, думаю, шанси у нас можуть бути непогані.

Наталія МОСЕЙЧУК,
ведуча ТСН на каналі «1+1» (м. Київ):
— Коли наші політики не знають, як вирішити проблему, тоді вони вдаються до жартів. Це популізм, який я засуджую. Як на мене, краще було би сказати Володимиру Гройсману власну думку, озвучити її такою, якою вона є, – чесною, неупередженою, без сатиричних випадів. Але, на жаль, такі вислови дуже подобаються людям. Ось і стається, що самі обираємо популістів, а не віддаємо перевагу відповідальній політиці і реальним змінам. Тому я ставлюся до порожніх балачок негативно.
Кого б відправила у Росію? Нікого. Всі ми громадяни України і кожен має свою цінність. Що стосується газових боргів — єдино правильний вихід із ситуації той, який робить зараз держава на офіційному рівні, тобто Стокгольмський арбітраж щодо двох контрактів: купівлі–продажу та транзиту російського газу до ЄС нашою територією. Суд все розставить на свої місця. Передусім, звичайно, він покаже реальну картину того, наскільки сильні в країні захисники, бо суд — це, насамперед, боротьба юристів. Якщо Україна програє газову суперечку, значить треба далі готуватися, знаходити професіоналів, які доведуть нашу позицію в інших судах міжнародного рівня. От і все. А говорити про те, кого віддавати Росії, це марна трата часу.

Володимир ФЕСЕНКО,
політолог, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» (м. Київ):
— Чудово розумію, що Володимир Гройсман у жартівливій формі хотів підкреслити вину Тимошенко. Згоден, що відповідальність за цей кабальний контракт та його наслідки несе саме Юлія Володимирівна. У поданій Кремлем формі рішення навряд чи буде прийняте на їхню користь. 40 мільярдів за те, що ми мали б викупляти великі обсяги газу — дуже велика сума. Маловірогідно, що суд задовольнить клопотання, але по інших справах, на жаль, ситуація може по–різному розвиватися. Наприклад, суд у Лондоні через кредит, який нам дав Кремль, може бути програшним. Бо в таких справах береться до уваги не політичний контекст, а суто фінансовий: взяли у борг – треба віддавати. Мусимо бути реалістами: розраховувати, що в умовах війни Росії проти нас всі стануть на нашу сторону, трішки наївно.

Валерій БОНДАРУК,
в. о. голови Волинської обласної організації ВО «Батьківщина»
(м. Луцьк):
— Я вважаю, що про це повинно бути рішення суду, а не Гройсмана. Він сказав, що коли не виграємо в Стокгольмі, тоді відправимо Тимошенко в Росію. А якщо виграємо, що робитимемо? Виходить, Тимошенко має вплив і на суд у Швеції (сміється. — Авт.). Принаймні так можна зрозуміти слова прем’єра. Хоча я цю фразу серйозно не сприймаю. Вона просто підкреслила мученицький стан Гройсмана. Це — емоційний вислів і коментувати його важко.

Оксана КОВАЛЕНКО,
головний редактор ТВО телебачення ПАТ НСТУ «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— Видається, що вивезти варто і Тимошенко, і Гройсмана, і, на жаль, переважну більшість тих, кого українці привели до влади посередництвом виборів. Адже наші політики звично «валять вину» на попередників, не маючи ефективних стратегій розвитку економіки. Давненько не чули ми з екрана щось на кшталт: «У нас тут кепські справи, але ми робимо те і те, щоб їх, якщо не вирішити, то пом’якшити проблему». Не беру до уваги заяви–навіювання про «а подивіться, як вам добре» (це про ті ж субсидії), бо це означає, що треба шукати підводне каміння! Хай там як, але явний брак шляхетності і правдивого патріотизму у спікерів різного рівня влади – це одне, а таке потрібне Україні рішення суду у Стокгольмі – зовсім інше.

Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений вчитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):
— До думки Гройсмана не можна не прислухатися. Але божевільно невиправданий борг нехай гонорово заплатять усі юристи, фанати Тимошенко. Вони, засліплені гламурністю її зовнішності та фразерства, ніяк не можуть збагнути руйнаторської сутності діянь свого ідола.
А втім, це ще одне підтвердження московської логіки щодо нас: Україна перед Москвою завжди винна, як те ягня перед вовком, якому завше хочеться їсти. Тож розібратися у цій ситуації мають спеціалісти вищого класу, сподіваюся, такі і є у Стокгольмському суді.

Володимир ЛИС,
письменник (м. Луцьк):
— Росія ще довго буде нас шантажувати, компрометувати, робити прикрощі, щоб витягнути гроші. Туди пожити відправив би тих, хто сприяв впровадженню російських банків в Україні, наживався й досі наживається на війні, всіх, хто використовує брудні методи боротьби, хто продовжує політику хабарництва. Бо такими діями вони лише сприяють політиці Росії, тож хай там і поживуть. А без них, можливо, ми швидше подолаємо кризу та безболісно запровадимо реформи.

Сергій ГРИГОРЕНКО,
екс-заступник луцького міського голови
(м. Луцьк):
— Звичайно, я сподіваюся, що Україна виграє у цьому суді, бо вболіваю за державу. Вірю, що міжнародне товариство зрозуміє, що це був черговий газовий шантаж Росії. Якщо ж ми програємо, то, крім Тимошенко, я б відправив до Путіна тодішнього міністра палива та енергетики та голову «Нафтогазу», які, як виконавці високого рівня, теж, безумовно, мали стосунок до укладення цих невигідних для України контрактів.

Тарас ЧОРНОВІЛ,
народний депутат України чотирьох скликань (м. Київ):
— Не буду оригінальним. Гройсман, звичайно, іронізував, але він підхопив ту думку, яку я неодноразово повторював: «Що породили — те й забирайте». Якщо її не може забрати до себе Лазаренко, то нехай це зробить Путін. Я б віддав йому і Тимошенко, і всіх тих, кого вона свого часу поприводила до влади в Україні. А це половина команди Медведчука, Портнов, Пилипенко, Писаренко, сумнозвісний вбивця Лозинський, це, мабуть, чверть складу Партії регіонів, які до Верховної Ради вперше заходили за списками Тимошенко. Хай Путін бере Юлію Володимирівну з її другим номером Надією Савченко, всю команду, усіх, хто побував у її списках.