Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Якщо треба, не тільки на «Фольк–music», а в бій з піснями підемо!» (ФОТО)

Волинь-нова

«Якщо треба, не тільки на «Фольк–music», а в бій з піснями підемо!» (ФОТО)

Нещодавно народний аматорський гурт «Живиця» із Домашева Ківерцівського району представляв волинську пісню у столиці

Лариса ЗАНЮК



«Студенти Інституту мистецтв зі слів нашої Тарасівни пишуть курсові»
Вже багато років ведуча популярної телепрограми Оксана Пекун запрошує професійні та аматорські колективи у студію «UA. Першого», аби презентувати народну пісню в автентичному вигляді і водночас надати їй сучасного звучання у виконанні популярних музикантів. У невеличкому — на
79 дворів — Домашеві вона відшукала запальний народний аматорський гурт «Живиця». А нещодавно домашівці вже співали у Києві на «Фольк-music».



А чого «Живиця»? Бо ото як соснова смола живить стовбур дерева, так і пісня живить українську душу, — розповідає Надія Бугайчук, що вже 32 роки працює завклубом.



Ледь учасниці з неблизької дороги відпочили, як тут ми до них з редакційною командою, так би мовити, ближче познайомитися. А то як – всій Україні їх скоро покажуть, а свої земляки не знають, що такі співунки поруч проживають? Хоча шанувальникам народної пісні домашівський гурт «Живиця» відомий, бо не вперше бере участь в обласних фестивалях «Мальованка», «Поліське літо з фольклором», «Берегиня», «Український коровай-сузір’я».
А найпростіше знайти «Живицю» в сільському клубі, адже троє учасниць гурту — тутешні працівниці: завклубом Надія Бугайчук, художній керівник Ніна Гончар та бібліотекар Тамара Гонтар. Є в колективі і своя поетеса, автор багатьох пісень Ніна Пушкар, «виводчиця» Леся Начинова (правда, на час нашого приїзду вона була на роботі, бо ще й заправником авто працює), активні співачки Валентина Федорук, Ольга Бойченко, Євгенія Пушкар, Тетяна Савчук, Марія Мудрак — загалом усіх 11.
З учасницями ми зустрілися в бібліотеці, і такими вони видалися простими й ласкавими! І як їм вдається все життя співати, незважаючи на безкінечні жіночі справи?
— Та вони у нас хазяйки – і спекти-зварити, і господарство тримають, і малину вирощують, й книжки знаходять час читати, а співають то і вдень, і вночі, ще й вірші пишуть, — щебече, наче й не про себе, бібліотекарка Тамара Гонтар, наймолодша співачка.
— А що читаєте? — цікавлюся, примітивши біля найстаршої купку книжок.
— Та про життя, про любов, — відповідає 84-річна Ольга Свиридюк (про це промовляє й назва верхньої у стосику книжечки «Ті, що співають у терні»).
Вечорами, коли інші дивилися телевізор, Ольга Тарасівна з покійним чоловіком заводили пісню. Від чоловіка навчилася багато повстанських співанок, а як десь почує нову, то не заспокоїться, поки не розучить.
— Наша Тарасівна – то енциклопедія пісень, – додає бібліотекар. – Студенти Інституту мистецтв з її слів пишуть курсові. Де вона їх стільки бере – ніхто не знає. А Ніна Володимирівна – та ще й свої складає. Замолоду в Микові тваринницьким комплексом завідувала, то не до віршів було, навіть не до свята, бо вдома троє дітей і чоловік чекали, а вже у зрілому віці почала римувати і навіть на районному конкурсі патріотичної поезії виборола друге місце, бо пише про все, що болить.


У співочому селі нема жодного бару!
— Отак збираємося всією «Живицею» у бібліотеці, завклубом придумує різні свята, то треба готуватися, – жартують жіночки. — Запрошують нас і в сусідні села на ювілеї, веcілля. Чоловіки чи відпускають? А що робити – ще й самі допомагають, де треба зобразити господаря.
— Як би не було важко, а ми співаємо: сіно гребемо, чи корову доїмо, чи до лісу підемо і навіть, як не спиться, то про пісню думаємо. А моя покійна мама скількох пісень навчила, була у нас першою «виводчицею»! — ділиться завклубом Надія Бугайчук. — Я давно мріяла створити художній колектив, на звітах нам стали гукати «Браво!», і районні керівники культури порадили організувати гурт у Домашеві, бо на той час я у Журавичах співала.
— Колись на Волинському телебаченні відзняли нас у сюжеті про обряд короваю, — пригадує Тамара Гонтар. — Оксана Пекун зателефонувала, що дивилася це відео і запрошує нас на «Фольк–musik». Та все не виходило поїхати, і от літом пані Оксана приїхала зі знімальною групою до нас. Ми відтворили весь обряд короваю зі старовинними піснями, і піч топили, і замішували — все як насправді. А як у Київ їхали, то хвилювалися трохи, але там виступили з першого дубля. Якийсь рок-гурт буде переспівувати нашу пісню — хай осучаснюють і наша пісня живе.
— А чого «Живиця»? Бо ото як соснова смола живить стовбур дерева, так і пісня живить українську душу, — розповідає Надія Бугайчук, що вже 32 роки працює завклубом. — Звання народного гурту нам дали у 2008-му, а в 2006 році ми вперше вийшли на люди, бо раніше тільки по хатах співали, одне в одного. Ніна Гончар, наш художній керівник, пошила костюми для виступів, а вишиванки то збирали по всьому селі.
— Вишиті сорочки, фартушки біленькі — все, що залишилося від рідної неньки, — додає римоване Ніна Пушкар.
У нових костюмах і з власною піснею гурт «Живиця» засяяв так, що його запрошують навіть до Луцька на ювілеї, весілля.
— А в нас програми – до кожного свята. Можемо й без музики весь захід провести. Ще й внуки мої допомагають — Максим, Ліза та Марійка. Максим уже у 8-му класі, а все: «Бабо, заспівайте», —сміється пані завклубом.
— На дорогу нам скинулися «УКРОП», сільська рада і наш земляк Анатолій Грицюк — той ніколи нам не відмовляв ні в чому, — звіряються жінки.
— Хоч на старість у світ виїхали, шкода, не встигли походити по Києву, хоч би той «білий дом» побачили, — додає хтось із гурту.
Енергійні жіночки мають надію ще потрапити до столиці. Пригадують, скільки хвилювань було перед поїздкою. Але все вдалося — і віршоване привітання для ведучої підготували, і різних домашніх смаколиків: ягідок, грибочків, ковбаси, пальцем пханої, курочку запечену та запашний коровай.
А Домашів, як ми дізнались, не лише співає. Тут 260 читачів у бібліотеці, дехто ще й пише поезію та носить на рецензію бібліотекарці. Приємно, що в невеличкому селі люди дають собі раду: вигадують і як заробити на прожиття (малину взялися вирощувати, що мало не в кожному господарстві нею ділянки засаджені), і як культурно розважитися. Тут якась особлива аура. Може, тому, що немає в селі жодного бару, а учасники «Живиці» ще й у церкві місцевій співають, а до клубу позносили різне начиння та організували міні-музей. У світлиці відтворили побут давнього Домашева. Здається, ось-ось заторохтить веретено, задвигтить ткацький верстат чи закрутяться жорна і завіють білим борошном, а у колисочці заагукає дитятко, йому ж одразу ласкаво відгукнеться і зазвучить попід стелею пісня:
Мамина сорочка — така чисто біла,
Як же вона ніжно прилягла до тіла.
Скільки раз, синочку, будеш одягати,
Стільки раз згадаєш, що є в тебе мати
Розчулені власною піснею, жінки запитують, що ж то буде, коли громади об'єднаються і клуби по маленьких селах, незважаючи на їхні колективи, музеї й бібліотеки, просто закриють, бо ніхто не оплачуватиме? Ніна Пушкар категорично заперечує римованими рядками: «Ми домашівці, ми українці, селу загинуть не дамо, а якщо треба, то всі повстанем, у бій з піснями підемо».
Спробуйте й повоюйте з такими! 



Енергійних співачок «Живиці» у студію Оксани Пекун супроводжували чоловіки з Ківерцівського будинку культури.



Домашівську світлицю облаштовували усім селом.



Завклубом Надія Бугайчук демонструє пасхального кошика з міні-музею.



Бібліотекар Тамара Гонтар: "У нас – 260 читачів!"



В основному домашівські читачки – цікавляться коханням...



Найстарші у "Живиці" – вони й найактивніші: "енциклопедія пісень"Ольга Свиридюк та автор нових співанок Ніна Пушкар



У цьому куточку музею зібрано все, чим користувалися домашівські ткалі.



...а у таких з'єднаних глечиках для першої і другої страви несли дбайливі дружини обід на поле  своїм чоловікам



Гурт "Живиця" зазвичай на співанку збирається у бібліотеці.



Таким гарним ми побачили Домашів ранньою весною,. "А ви-но влітку приїдьте!– інтригують селяни...


ФОТО Олександра ДУРМАНЕНКА


 

Telegram Channel