Як в Америці наші земляки пекли паску за лобачівським рецептом
Ще минулоріч знаний на Горохівщині співак і музикант, директор народного дому «Просвіта» села Лобачівка Василь Гриб світле Христове Воскресіння зустрічав у рідному домі, а вже через два місяці, у червні, доля завела подружжя Василя і Наталії Грибів у місто Меридіан в американському штаті Айдахо
Леся ВЛАШИНЕЦЬ
Часто спілкуючись із цією привітною сім’єю у скайпі, знаю, що для неї жоден день не минає без згадок про батьківщину. Про друзів і односельчан, про колишніх колег, передаючи усім вітання, розпитували й у Великодні дні.
« Напекла й коржиків-мазуриків, і ті досі не бачені смаколики миттю ще гарячими з бляхи розібрала сестрина і сусідська дітвора.»
Як самі зустріли свято далеко від отчого порога? Як сходило для них пасхальне сонечко без співу улюблених лобачівських соловейків? Чи взяв Василь у руки баян, який серед багажу у літаку був його найціннішою поклажею? Чи знайшла вправна господиня Наталія піч, щоб звично спекти паску?
У Айдахо хлібороби–співаки адаптувалися завдяки традиційному українському вмінню виживати за будь–яких обставин. Ще торік тішилися, бо почувалися хазяями, що не зраджують землі, адже посадили декілька рядків картопельки, цибулю на ділянці городу своїх родичів, а вже навесні розжилися кількома сотками родючої землі. Той грунт, на диво сусідам, Василь обсадив не декоративними деревами, а щепленими власноруч яблуньками, сливами, абрикосами…
— Двори, у яких живуть українці, видно зразу, — розповідав із гордістю про земляків.
Перед Великоднем Наталія фарбувала у цибулинні яйця і таки спекла кругленькі, як сонечко, паски за лобачівським рецептом. Щоправда, у найсучаснішій духовці, але Божий хліб удався на славу! Напекла й коржиків–мазуриків, і ті досі не бачені смаколики миттю ще гарячими з бляхи розібрала сестрина і сусідська дітвора.
А в Україні на другий день Великодня Василевій матусі Раїсі Петрівні виповнилося 89 років. У рідні Галичани сімейство Грибів — син Микола, невістка Валентина, донька Лариса, внуки і правнуки — з’їхалося з Горохова, Лобачівки. Щоб зробити старенькій подарунок, а Василеві з Наталією — сюрприз, зателефонували за океан. Почувши голос, ненька–горлиця все допитувалася: «Сину, коли вже приїдеш додому?»
У Наталиної сестри Марії та її чоловіка Петра лобачівцям живеться як у рідних. Попри заробітчанський хліб, за яким, як і тисячі батьків, поїхали, щоб допомогти дітям, Василь Васильович прислухається у церкві до голосів нових знайомих і подумки творить із них злагоджений хор, прагне навчити його українських пісень. Друг–баян і ніжна українська пісня завжди заспокоюють, коли серце тужить за Батьківщиною.
