У сто років — до причастя

У ці квітневі дні доля подарувала століття жінці, про життя якої можна писати книги. Зростала сиротою. Чотири рази виходила заміж. Народила й виховала двох синів і доньку, пережила війну. Завжди важко працювала, велике господарство утримувала. А зараз, ось уже вісім років, як мешкає із внучкою Надією у Самарах, що на Ратнівщині, а хата в її рідній Боровусі пустує

Марія ЛЯХ

Жінка трохи недочуває, погіршився зір, ходити — болять ноги, зате вона має світлий розум і відмінну пам’ять. Розповідає про своє життя до найменших подробиць, внуків, правнуків поіменно називає та оповідає, хто де живе, вчиться, працює. Дай, Боже, кожному в такому віці та такого здоров’я!

Найбільше їй хотілося, щоб зібралася родина, щоб приїхали діти, внуки, правнуки. І вони таки прибули дружно привітати маму, бабусю і прабабусю з ювілеєм.

Єфросинія Михайлівна народилася у селі Язавні Ратнівського району 9 квітня 1917 року. Коли їй було 7 літ, померла мама. Батько одружився вдруге, та від мачухи добра не знала. Не раз і битою була, і працювала важко. Не була щасливою і з першим чоловіком Федором, але жила заради діток — Миколи, якому зараз уже 80 літ (він живе в Росії), та Івана (йому 77), що мешкає з сім’єю у Дніпрі. Від другого чоловіка Василя у 1947–му народила доньку Ольгу. Потім був третій — теж Василь, і четвертий — Іван, ветеран війни, з яким прожила у парі десять років. Та він, як і попередні чоловіки, вже давно помер.
За минулим Єфросинія Михайлівна не шкодує, тішиться, що на схилі літ вона — в теплі, в добрі біля внучки Надії, яку вигодувала змалечку. У доньки Ольги була велика сім’я, то мама запропонувала на певний час забрати одну дитину до себе. А Надійці у бабусі так сподобалося, що назад і повертатися не захотіла. Від баби з Боровухи у школу в Язавні ходила, від неї і заміж у Самари пішла. А коли старенькій не стало сил самій господарювати, до себе забрала. Любить її, як рідну матір, доглядає, шкодує, а бабуся старається хоч чимось онучці і правнукам Михайлові та Ганні допомогти — посуд помиє, їсти щось приготує, дров у грубку підкине.
Століття свого Єфросинія Михайлівна неабияк чекала, знала ж бо, що вітатимуть її як найстарішу людину в селі, особливо чекала гостей із району, бо і по телевізору бачила, і з газет їй читали (жінка неграмотна), що людей, які дожили до ста, вітають по-особливому. Але найбільше їй хотілося, щоб зібралася родина, щоб приїхали діти, внуки, правнуки. І вони таки прибули дружно привітати маму, бабусю і прабабусю з ювілеєм. Не було на святі тільки Миколи, найстаршого сина. Він у Росії живе і здоров’я не має, як–не–як і йому вже дев’ятий десяток пішов, то й не приїхав.
А от сімдесятисемирічний Іван із Дніпра таки прибув на поклін до матері. До речі, він дуже на неї схожий. У свої 77 ще працює охоронцем, добре почувається, каже, що за все життя, напевно, й десяти таблеток не прийняв. А на неприховане здивування відповідає, що в нього мамині гени. Тож, може, і він колись ще відзначатиме століття.
Те, що відбувалося напередодні і в день народження Єфросинії Басюк, просто вражає. 8 квітня, у Лазареву суботу, родичі привезли бабусю до церкви. Вона посповідалася, причастилася. Настоятель Свято–Параскевського храму протоієрей Володимир Макарчук та протоієрей Юрій Панасюк щиро вітали жінку і з прийдешнім ювілеєм, і з прийняттям Пречистих Тайн Христових, подарували їй ікону і просфору, над якою молилися на Божественній літургії, зауважили, що такого випадку (коли у сто років жінка сама до причастя підходить) у цій церкві ще не було. Хористи піднесено співали «Многії літа». Єфросинія Михайлівна щиро дякувала за такі палкі привітання. А після всього у храмі відбулося таїнство соборування, і Єфросинія Басюк взяла в ньому участь.
У Вербну неділю у бабусі було багато гостей. Окрім родини (Єфросинія Михайлівна має вже 16 правнуків) з Самарів, Язавнів, Боровухи, Білорусі, Дніпра та сусідів і знайомих, її прийшли привітати сільський голова Микола Маргес, депутат районної ради Віталій Тарасюк, обранець сільської громади Микола Касянчук, очільник первинної ветеранської організації села Тетяна Шинкарук, отці Володимир та Юрій. Усі вони щиро дивувалися з того, який гарний вигляд має жінка у свої роки, як грамотно говорить (хоч до школи вона не ходила, писати і читати не вміє), яка вона щира й добра. Їй вручали подарунки і бажали, звичайно ж, довголіття, а так як сто літ бабуся уже прожила, то зичили, щоб на 105–ту річницю ще гостей скликала.
Щоб привітати довгожительку із славетним ювілеєм, прибули до неї і представники НВК села Самари. Це заступник директора з виховної роботи Ольга Ковальчук, педагог–організатор Оксана Штик та учні: Христина Сидорук, Анастасія Кортилісець та Анастасія Демидюк.
Бабуся була по–справжньому щаслива. Ювілярка розповідала історії зі свого життя, дякувала внучці, правнукам, з якими живе, усім рідним, близьким і гостям, що прибули розділити з нею радість свята, і якби не факт, що їй того дня таки виповнилося сто років, то важко було б у це повірити з огляду на те, як добре вона почувається.
Після застілля Єфросинія Басюк ще й до автомобілів усіх провела, бо ж негоже, казала вона, щоб гості з хати самі виходили. Дбайливі господарі їх завжди проводжають!