А водіям учасники АТО — до лампочки…
Скільки ще маємо терпіти таких нахаб?
Цей інцидент стався 2 травня на автостанції у Маневичах. Купити в касі квиток за посвідченням учасника бойових дій (АТО) я не зміг. Касир сказала, що автобуси переповнені й водій не візьме. Але мене раніше постійно брали як пільговика, за що дуже вдячний перевізникам. Сподівався, що й цього разу буде так само
Олександр ТКАЧИК,
учасник АТО
Однак усе вийшло інакше. Разом з іншими пасажирами я ледь втиснувся в автобус за маршрутом Любешів – Луцьк, який відправлявся з Маневичів о 19.00. Водій вимагав негайно заплатити за проїзд, але я не міг цього зробити, бо однією рукою тримався за поручень, а в іншій була сумка. Попросив шофера закрити двері. Розраховував, що зіпруся спиною об них і так зможу передати гроші.
Зім'яті 50 гривень він жбурнув мені мало не в обличчя.
Він обурився: «Спочатку гроші, а тоді автобус поїде». Через якийсь час двері все ж закрив, автобус рушив, і тоді я передав водієві 50 гривень. Він з уїдливою посмішкою взяв їх, а згодом спересердя кинув на килимок біля себе і заявив мені: «Без здачі».
Я спробував заперечити, що проїзд із Маневичів до Луцька коштує 40 гривень. Тоді шофер зірвався на крик і почав погрожувати, що висадить. Моя реакція була миттєва: «Вже ставай!» Водій зупинив автобус, і я зібрався виходити. Зім'яті 50 гривень він жбурнув мені мало не в обличчя.
Не буду заперечувати: в якийсь момент хотілося зацідити соплякові у писок, але стримався. Водію на вигляд – років 27–30, тобто молодший за мене. А можливо, мій ровесник. Розповідь хочу завершити запитанням: «Скільки ще маємо терпіти таких нахаб-водіїв?» Зі слів касира у Маневичах, прізвище водія – Маковський, а перевізника – Приходько.
