Так ніхто не кохав
Дежавю
Євгенія НАЗАРУК
У маршрутці в годину пік,
Як вертала з роботи додому,
Незнайомий мені чоловік
Раптом… видавсь до болю знайомим.
Сиві скроні, в задумі чоло,
Очі — тиха мелодія гаю…
Щось колись — та між нами було,
А в якому житті — не згадаю.
Щось було… Тільки де і коли?
Ти мені не знайомий, а рідний…
Наші долі, обнявшись, ішли,
І було їм, здається, погідно.
Пам’ятаю: Купала… вогні…
На любистку настояний вечір…
Ми з тобою на весь світ одні,
Ти мене обіймаєш за плечі…
Божевілля якесь, дежавю…
Де реальність, де міф — вже й не знаю.
Стрілись очі — й у душу мою
Увірвалась мелодія гаю.
с. Лище Луцького району.
