Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Цар тюльпанів… голова Локачинської районної ради

Волинь-нова

Цар тюльпанів… голова Локачинської районної ради

При нинішній такій відповідальній посаді Борис Ковальчук знаходить можливість дати лад і саду, й квітнику, і навіть пасіці

Валентина ШТИНЬКО

Шматочок Голландії у… волинських Затурцях
Коли ви читатимете ці рядки, пора милуватися й захоплюватися ніжними, витонченими квітами вже майже відійде у минуле, вона швидкоплинна, як і все весною. Але ми ще встигли скористатися запрошенням голови Локачинської районної ради Бориса Ковальчука побачити… його тюльпани. Саме перед шпарким грозовим дощем, який, на жаль, не додає краси їхнім ніжним пелюсткам…
Про те, що цей чоловік любить і вирощує квіти, чула від багатьох земляків–затурчан. Тоді він працював тут лікарем, тож мав для свого хобі трохи більше часу. Та, як з’ясувалося, й при нинішній клопітній посаді знаходить можливість дати лад і саду, й квітнику, і навіть пасіці. Донедавна там господарював тато, Віталій Нестерович. Але літа беруть своє, обом батькам уже за 80, тож тепер і вони потребують синівської опіки. Тому за будь–яких обставин після робочого дня Борис Віталійович поспішає до батьківського дому.
Обійстя Ковальчуків у селі Затурці ми знайшли без особливих розпитувань, за чималою яскравою грядкою на городі, де у всій красі розкривали до сонця свої кольорові келихи тюльпани і звичних, і рідкісних сортів, деякі довелося бачити вперше й відвести від них погляд направду було важко. Такий собі шматочок Голландії, де ці квіти стали символом країни.
Ось тільки там навряд чи можливою була б ситуація, з якою зіткнувся господар квіткової колекції за день до нашого приїзду.
— Мабуть, якась дама святкувала 35-річчя, а тут вночі побував її кавалер, — із гіркою іронією говорить Борис Віталійович, показуючи зірвані й столочені квіти. Зірваних, власне, виявилося 35. І хоч господар намагався особливо не коментувати цієї ситуації, і без слів було зрозуміло, як йому боляче. І за сплюндровану красу, і за земляків, які втратили совість і людську подобу.
Стереотип про те, що наші захоплення починаються з дитинства, — це не про Ковальчука. Пригадує, жили тоді на квартирі біля затурцівської аптеки, там росли якісь нарциси чи лілії, ними опікувалася мама. А його приваблювали суто хлопчачі справи. І професію обрав відповідну — став військовим лікарем. Проте коли проходив службу в Іркутській області, стався такий випадок. На підвіконні квартири, яка їм дісталася, стояло десять чи й трохи більше горщиків із кактусами. Залишилися від попередніх господарів, які не змогли чи не захотіли забрати їх із собою на інше місце служби.

 

 

Тепер переконаний і стверджую, що тюльпан має пересаджуватися щороку, — каже квітникар і наводить переконливі агротехнічні аргументи. — Ця рослина любить суглинки, тож Затурці — ідеальне місце для тюльпанів, бо тут саме такі грунти. Місце посадки — сонячне. Не любить свіжого гною, як і вся цибуля.

 

— Що з ними робити — не мав уявлення, і запитати не було в кого, — пригадує Борис Віталійович. — То був 1987 рік, літератури ніякої, але, на щастя, ще існували книгарні «Дружба», де пропонували книги іноземними мовами. Там я й натрапив на товсту гарну німецьку книжку про кактуси. Тож основи знань про цю рослину взяв саме звідти. Зрештою, нічого іншого по Сибірах і не росло. Коли через якийсь час перевели на службу в Придністров’я, відправив свої кактуси у Тирасполь контейнером. Почав читати спеціалізовані журнали, зокрема «Приусадебное хозяйство», дізнався про товариство кактусоводів, Вінницький розплідник… Якось замовив тільки насіння кактусів на цілих 50 карбованців. На той час я вже проштудіював чудову книгу чеського автора «Колюче чудо», з якої довідався чимало корисної інформації, що для кожного сорту земля має бути інша, що при помірному поливі, про що всі знають, деяким кактусам двічі на рік варто влаштовувати «болото», бо це відповідає природним циклам і багато іншого.

Кажуть, дилетантам везе, — усміхається мій співрозмовник. — Бо з висіяних насінин не зійшло тільки два сорти. Деякі з тих кактусів із 1990–х років і досі є в моїй колекції.

 

 

«Хтось збирає запальнички, хтось банки з пива, а мене полонили квіти»
А шлях від колючих екзотів до тюльпанів виявився простим і природним. Якось у журналі «Дім. Сад. Город» прочитав захопливу розповідь чоловіка про вирощування тюльпанів. Чи то він описав про них так переконливо, чи Борис Віталійович «дозрів» для нових експериментів, але замовив у того автора десять сортів.
— Мабуть, моя лікарська професія накладає свій відбиток, але перш ніж братися за нову справу, я мушу достеменно вивчити і знати, що і як робити. Тож агротехніка вирощування тюльпанів — не виняток, — розповідає. — А крім того, у кожного чоловіка сидить ота жилка колекціонування. Хтось збирає запальнички, хтось банки з пива… У мене вона озвалася на тюльпанах. У минулі роки, бувало, висаджував до п’яти тисяч цибулин. Надлишок розсилав людям, це давало якийсь додаток до сімейного бюджету, адже двоє дітей підростало.
Що любов до цієї квітки вірна й незрадлива, свідчить те, що й зараз, обіймаючи посаду голови райради, Борис Ковальчук знаходить час для свого захоплення. Торік висадив близько двох тисяч (!) цибулин 80 сортів. Це, каже, небагато, адже, щоб насолодитися неповторною красою сорту, варто посадити хоча б 20 рослин. А далі арифметика проста: 20 помножити на 80 — уже й до двох тисяч недалеко.
Та це — не єдина окраса обійстя Ковальчуків. Запримітила тут і рідкісний для наших країв піон степовий, який ось–ось порадує квітуванням, і зо два десятки кущів троянд, і гіацинти, нарциси, лілії кількох сортів, а ще ж висаджено 30 сортів гладіолусів… А на веранді дух перехоплює від розкішної колекції кактусів, яким господар не зраджує й досі. Коли я попросила для фотознімка взяти котрийсь у руки, присоромив за дилетанство: ці рослини не люблять, коли їх переставляють з місця на місце. Принагідно почула багато цікавого про особливості різних сортів, про листові кактуси і про те, що у товаристві кактусоводів переважно — чоловіки. Та все ж повертаюся до тюльпанів і намагаюся вивідати секрети їхнього успішного вирощування.
— Які тут можуть бути секрети? — відмахується Борис Віталійович і розповідає повчальний військовий анекдот про в’єтнамських льотчиків, квінтесенцією якого є фраза: «Ребята, учите матчасть!»
— Коли брався за цю справу, був «стерильний», нічого не знав. Але хотів знати. У цьому і весь секрет. Тепер переконаний і стверджую, що тюльпан має пересаджуватися щороку, — каже квітникар і наводить переконливі агротехнічні аргументи. — Ця рослина любить суглинки, тож Затурці — ідеальне місце для тюльпанів, бо тут саме такі грунти. Місце посадки — сонячне. Не любить свіжого гною, як і вся цибуля. Нітроамофоска — саме те, що треба. Восени при перекопуванні вношу це добриво з розрахунку 50 грамів на квадратний метр. При цьому намагаюся очистити грунт від дротяників, личинок хрущів. Посадка — на глибину три висоти цибулини. Накривати не треба, наші зими тюльпани переносять нормально. Весною, коли сходять, знов удобрюю нітроамофоскою. Дехто каже, що потрібне і третє підживлення, але це ті, хто вирощує цибулини на продаж, я ж саджу для душі.
Звісно, за сезон треба прополоти, бо яка ж краса посеред бур’янів? Відцвілі квітконоси обірвати, а викопувати, коли листя пожовкне, а не тоді, коли зникне зовсім. Просушити і зберігати у приміщенні з доброю вентиляцією. У нас для цього служить стара хата. Не можна сушити цибулини на сонці, вони не терплять ультрафіолету. Колись я втратив чималу колекцію, поклавши їх у теплиці, цибулини спеклися за один день. Щоб сорти не зводилися, зберігаю їх в окремих коробках, підписую, висаджую по схемі, замалювавши спочатку в зошиті.
Ось такі «секрети» від Бориса Віталійовича Ковальчука, голови районної ради. На моє зауваження, що, можливо, його приклад надихне ще когось на це захопливе заняття, резонно зауважив: надихне, якщо людина хоче…
Втім, навіть при бажанні потрібен якийсь зовнішній поштовх, «пусковий механізм», разючий приклад, який хочеться наслідувати… От я для себе твердо вирішила: цьогоріч усі свої тюльпани обов’язково викопаю!

 

«Рідний брат мого діда вишивав, ну і я спробував»
Звісно, говорили ми не лише про квіти, а й про проблеми місцевого самоврядування, адміністративної реформи. Під час нашого спілкування зателефонував хтось із знайомих і попросив чисто лікарської консультації… Розмова перекинулася на особливості сучасної медицини, необхідності її реформування. От тільки реформи знизу і зверху бачаться по–різному. Відчувалося, що саме ця тема для мого співрозмовника не просто наболіла. Про її нюанси й складнощі він знає не з теорії та чужих доповідних. Ось тільки, чи прислухаються до таких фахівців у міністерстві?
Втім, це тема іншої публікації, на іншій сторінці. Того ж дня, а точніше — вже надвечір, в обійсті Ковальчуків садили картоплю. На поміч і донька Юля зі Львова приїхала. Хоча й син Андрій, і донька працюють програмістами у місті Лева, до батьківського дому навідуються часто. Син — помічник у саду, донька — небайдужа до квітів.
Прощаючись із цим воістину неординарним чоловіком, — сказано ж: талановита людина — талановита у всьому, — наважилася запитати про ще одне його захоплення: вишивку.
— Та це у нас спадкове, — усміхається. — Рідний брат мого діда вишивав, ну і я спробував. Бувало, у гарнізоні (за вісім років увесь Сибір об’їздив) вечори довгі, одні спивалися, а я в такий спосіб час проводив. А зараз… Великодню серветку вже другий рік вишиваю. Правда, там візерунок дуже складний.
Відповіді на запитання: «І як він усе встигає?» я так і не знайшла. Але було трепетне відчуття, що доторкнулася до чогось справжнього…

Telegram Channel