Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Хата розбрату

Волинь-нова

Хата розбрату

Богданка з Остапом готувалися до весілля – віддавали доньку заміж. А майже посеред подвір’я майстри зводили високий дерев’яний паркан. Володька, рідний брат Богдани, відгороджував від сестри свою частину обійстя

Ольга ЧОРНА



-Не можеш зачекати кілька днів? – запитав Остап, швагро, коли брат дружини привіз із міста двох робітників. – І чим ми тобі не вгодили? Матір доглянули. Поховали по-людськи. А ти… Згадав, що був сином, коли вирішив половину хати відсудити? Тепер, перед Софійчиним весіллям, ще й подвір’я ділиш. Ти ж їй не тільки рідний дядько, а й хрещений…
Володька вдав, що не почув.



Cин не був частим гостем у батьківській оселі. Як жартували сусіди, приїжджав лише «урожай збирати».



— Працюйте! – кинув майстрам і попрямував до автівки. Чолов’яги взялися до роботи.
…Дарка з Миколою тяжко працювали, щоб дітей вивчити, допомогти облаштуватись. Володька, старший син, після одруження осів у місті. Батьки стягнулися на житло. Щось свати підкинули. І син з невісткою вселилися в нову трикімнатну квартиру.
Хоча від села до міста рукою подати, син не був частим гостем у батьківській оселі. Як жартували сусіди, приїжджав лише «урожай збирати». Дарка з Миколою клали в сумки молоко, сир, сметану, яйця, картоплю – нічого не шкодували. І затарений Володька вирушав до міста.
Богданка також у місті роботу мала. Але після заміжжя залишилася жити з батьками. Остап працював інженером на будівництві. Порадив хату підрихтувати, добудувати ще дві кімнати. Дарка з Миколою раділи, що зять тямущий і працьовитий. Дістали «заначку», щоб і свою лепту вкласти. Невдовзі оселя була як лялька. Батьки вважали, що нікого з дітей не обділили.
Миколу хвороба застала зненацька. Ніколи на здоров’я не скаржився – і раптом страшний діагноз. Син уже був при посаді, тож Дарка попросила, аби поговорив з ким треба, щоб хорошого лікаря призначили і догляд був відповідний.
— Це все коштує грошей, мамо. Якщо зможете платити, то все влаштую.
— Богданка з Остапом допоможуть. А ти?.. – несміливо підняла очі на сина.
— Ви ж знаєте, ми нову машину купили. Тепер, як кажуть, сидимо на дієті.
Про «дієту» Володька збрехав. Просто чим більше статків мав, тим скупішим ставав. Придбання автівки було банальною відмовкою.
Миколине лікування витягнуло чималі гроші, але не зарадило. Після батькового похорону син і далі приїжджав «збирати урожай». Дарка трохи ображалася на нього. Але ніколи й словом про це не обмовилася. Якось не стримався Остап:
— Ти, швагре, хоч би що-небудь допоміг коли…
— Я тут не господар. Хата і город дісталися тобі з сестрою. Та й часу нема. Дачу будую.
— Не ти будуєш, а тобі будують.
— Хто як вміє, так і піє.
Коли Володька женив молодшого сина, Дарка на весіллі не була. Із синових слів зрозуміла: їй там не місце.
— Ви ледве хворі ноги переставляєте, – опустивши очі, «шкодував» Володька матір. – А від гучної музики голова розболиться.
— Так, так, тяжко вже мені на забави ходити, – тихо мовила Дарка. Про себе ж подумала: соромиться син старої неньки-селянки.
…Невдовзі, коли не стало матері, Володька завітав на обійстя. Окинув пильним оком господарку. Пройшовся садком і городом. Остап спостерігав за швагром і відчував: щось задумав.
— Ти б того… щось зрихтувала братові, – зауважив сестрі.
— А вона зобов’язана? – вступився за дружину Остап. – Знаєш, як люди про твої відвідини кажуть? Приїжджаєш «урожай збирати».
— А ти тут взагалі ніхто, – огризнувся «гість» і подався до автівки.
Селом поповзли чутки: Володька збирається батьківський дім ділити. «По–доброму» Богдана віддати не хоче, то будуть судитися.
— Чому вона має дарувати братові півхати? Йому покійні Дарка з Миколою квартиру в місті купили, – обговорювало новину село.
— Володька дачу вигнав на два поверхи. І ще мало?..
— Буде так, як він захоче. Бо в чиновниках ходить. А такі свого добиваються.
— Тепер модно в селі хату мати.
— Ага, хату розбрату.
Богдана з Остапом суд програли.
– І що ти зі своєю половиною робитимеш? – запитала брата сестра.
— Циганам здам, щоб не тусувалися в посадці біля села, – реготнув у відповідь.
Володька на весілля до племінниці не прийшов. І в село носа не показував. Відсуджені квадратні метри стояли пусткою.
…Майже через три роки братовим обійстям зацікавилися покупці. Богдана не знала, що він виставив на продаж частину батьківської хати. Подейкували, націлився на вищу посаду. Треба комусь «руку позолотити», тож сподівався, що охочі швидко клюнуть на пропозицію, адже село приміське.
Але когось із покупців не влаштовувала ціна, для інших площа була замала. Ще й сусідка-пенсіонерка баба Тоська відлякувала приїжджих своїми розповідями: мовляв, не буде щастя людям, які куплять той кавалок оселі. Бо хазяїн неправдою відібрав його у сестри. Вона ж прокляла брата.
Насправді баба Тоська «віддячувала» сусідові за те, що пошкодили її паркан і витоптали квітник, коли вибивали вхід до відсудженої частини хати. Замість полагодити чи хоча б перепросити Володька нагрубіянив старенькій. От і придумала вона страшилки про прокляття.
Богдані серце боліло, коли бачила, як чужі люди оглядають хату. Одна з кімнат, що дісталася братові, була маминою. У ній ненька й померла. Порадившись, вирішили з Остапом викупити у Володьки відсуджені «квадрати». Погодився. Але попередив: ціни не скине і чекати на гроші довго не буде…


 

Telegram Channel