Жовті хризантеми
Пригадався йому їхній останній вечір. — У мене інший, — сказала вона, прямуючи до дверей. — Я нарешті знайшла, кого шукала. Коли обернулася, пучок сяйва впіймав її очі — холодні, байдужі…
Василь ГОЛЮК
І ось вони знову побачились.
— Здрастуй, — ледь-ледь здригнулися її вуста. — Як живеш? Щось змарнів, — співчутливо зупинила погляд на тонких пальцях художника. Від їхнього дотику колись згорала. Це не раз потім згадувала в цупких, мов ведмежих, домаганнях іншого…
— Вам, паночку, білих чи рожевих хризантем? — спитала старенька квітникарка.
— Жовтих, — сказав, на мить завагавшись. — Увесь той величезний букет.
— Чоловіче, верніться. Ви ж гроші дали, а хризантеми забули, — навздогін художникові гукнула бабуся, а потім, усе зрозумівши, додала: — Ой леле, квіти ж ці, пані, певне, для вас…
Уночі жінка, якій були подаровані жовті хризантеми, долала широку багряну річку. Схлипувала уві сні. Йшла й не могла дійти до високого берега, що віддаляв від неї чоловіка з тонкими пальцями рук і душею скрипаля.
м. Луцьк.
