«Під час таких операцій 7 годин пролітає на одному подиху»

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

«Я б так не зміг, щоб цілий день на ногах»
Із Сергієм Міщуком ми зустрілися у лікарняній палаті через два тижні після операції, яку успішно провели завідувач відділення Дмитро Шульга і хірург Олександр Соловей. У знаковий для пацієнта день поспілкуватися з його рятівниками не вдалося, бо з 10-ї ранку і до самого вечора вони стояли за операційним столом.

У багатьох сусідніх областях, навіть тих, де є медуніверситети, за подібні операції не беруться й досі.

— Сім годин на ногах… І як вони витримують? І до церкви ходила, свічки ставила, і в аптеку, і на лавці сиділа, здається, рік пройшов, а лікарів усе не було. Дуже тяжка у хірургів робота, нехай дає їм Бог здоров'я, — каже дружина Сергія, похвалившись, що чоловік уперше з апетитом поснідав і вже може пройтися палатою.

Сергій із села Рудка-Червинська Камінь-Каширського району, йому 46 років. Розповідає, що в лікарні зроду не був, ніколи не хворів. Не палить і спиртним не зловживає. А на Великдень занедобрилося, стало нудити, наче отруївся чимось, потім тіло й очі пожовтіли. Тоді чоловік не розумів усієї складності ситуації. Це вже сьогодні, коли найважче позаду, він зітхає з полегшенням:
— Пощастило, що потрапив до лікаря Олега Савчука, який побачив пухлину. Кажуть, навіть на комп'ютері її не було видно.
— Нам набагато легше стало працювати з того часу, як прийшов Олег Ярославович, з'явилося ендоскопічне обладнання. Лікар проходив стажування в Німеччині, володіє сучасними методиками, блискуче діагностує і проводить ендоскопічні операції. Дуже часто з допомогою ендоскопа видаляє камінці з жовчних проток у хворих. А в багатьох випадках, як і цього разу, виявляє новоутворення, готує пацієнта до великої операції, — прокоментував згодом слова пацієнта Дмитро Федорович Шульга, хірург із 44-річним стажем, родоначальник великої сімейної династії лікарів і добрий наставник для працівників відділення.
У Сергія Міщука пухлина була на головці підшлункової залози, ділянка важкодоступна, з активним кровопостачанням. Аби її видалити, не одну годину треба гнути спину в операційній. І ризик дуже високий. Через це подібні втручання під силу небагатьом фахівцям. На Волині першу панкреатодуоденальну резекцію (ПДР) провів Ігор Бабін, головний спеціаліст із хірургії управління охорони здоров'я облдержадміністрації, ще у 1997 році. А в багатьох сусідніх областях, навіть тих, де є медуніверситети, за подібні операції не беруться й досі.
— Доводиться видаляти жовчний міхур, дванадцятипалу кишку, частину шлунка, пересікати жовчну протоку.., — пояснює Дмитро Федорович. — Торік у нас було 76 втручань на підшлунковій, із них 4 — ПДР. Недуга підступна, бо тривалий час нічим не нагадує про себе. Лише тоді, коли пухлина здавлює протоку і людина жовтіє, звертаються до лікарів. Усього 5 відсотків хворих потрапляють до нас на такій стадії, коли їм ще можна допомогти.
— Один пацієнт після ПДР упродовж 10 років нагадував мені про дату операції, вважаючи її своїм другим днем народження, — усміхається Ігор Олександрович Бабін. — Дивувався: «Я б так не зміг, щоб цілий день на ногах». А для хірурга 7 годин пролітає на одному подиху, забуваєш про все на світі.
— Побутує міф, що сьогодні всі хірургічні проблеми можна вирішити за допомогою лапароскопії. Дехто каже: «От ви робите розтин, вручну проводите всі маніпуляції, а є ж сучасні технології». Доводиться пояснювати, що далеко не всі операції можна робити лапароскопом, що цей метод не застраховує від ускладнень. До речі, у нас їх менше, — доповнює Дмитро Федорович.

На Волині в обласній лікарні (єдиному лікувальному закладі, де проводяться такі втручання) торік зробили понад 130 операцій на щитоподібній залозі, з них 25 — з приводу злоякісних новоутворень.

У кабінеті завідувача відділення на видному місці поруч з іконами й фотографіями рідних — віршовані рядки подяки, які вилилися з душі однієї з пацієнток. На столі — окрім фахової літератури, книга про Голодомор, чимало сторінок її присвячено родині Шульги, коріння якої — з Полтавщини. А ще побачили ми і збірки поезій, до якої не байдужий авторитетний хірург. Пояснив: «Гарні вірші добре знімають напругу».

Хтось звинувачує Чорнобиль, хтось — йододефіцит, а хтось… очеретину
У хірургічному відділенні «не з медом» і медперсоналу. У перев'язувальній клопочеться біля пацієнта найдосвідченіша медсестра Зоя Іванівна Євстратова, яку лікарі називають своєю правою рукою. Зізнаємось, спостерігати за її роботою не ризикнули, видовище не для слабких нервів, запах гнійних ран чуєш уже з порога.
— У нас у Рівному окремо є відділення гнійної хірургії і «чистої», так для хворих безпечніше, а для медиків — легше. Але я, незважаючи на це, попросилася до ваших лікарів, бо вони кваліфіковані й обладнання в Луцьку краще, — каже літня жінка, яку на лікарняне ліжко вклав зоб.
Патології щитоподібної залози в останні роки значно додали роботи хірургам. За словами Дмитра Шульги, щороку в Україні оперують приблизно 12,5 тисячі хворих із зобом, із них у 2,5 тисячі виявляють рак. На Волині в обласній лікарні (єдиному лікувальному закладі, де проводяться такі втручання) торік зробили понад 130 операцій на щитоподібній залозі, з них 25 — з приводу злоякісних новоутворень. Статистика приголомшує.
— Майже 40 відсотків дорослих волинян мають вузловий зоб, що пов'язано із хронічним дефіцитом йоду, з наслідками аварії на Чорнобильській атомній. На жаль, люди вчасно не звертаються до ендокринологів, не проходять обстежень. У 93—95 відсотків хворих — вузли доброякісні, а у 5—7 відсотків, як не прикро, злоякісні новоутворення. У нашому відділенні лікарі Олександр Соловей та Олег Супрунець проводять тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію, достовірність обстеження — 98—99 відсотків, точнішого методу діагностики не існує. І панікувати не варто, є форми раку, коли прогнози для прооперованих хворих обнадійливі, головне — не прогаяти часу, — привертає увагу до болючої проблеми Дмитро Федорович.
Ще один головний біль хірургів — пацієнти з ускладненнями цукрового діабету, яким доводиться ампутовувати кінцівки. У більшості випадків — це наслідок запущеності хвороби, що й призводить до інвалідності. Діабет не прощає байдужого ставлення. Навіть дивитися важко на безногих, зовсім безпомічних і далеко ще не старих людей, яких тут виходжують після операцій. А їм же з цим жити.
Медсестрам у хірургії присісти ніколи. Зарплати такі ж, як і у працівниць «безкровних» відділень, а робота значно важча і відповідальніша.
— Якось уночі у прооперованої пацієнтки зупинилося серце, наша чергова не розгубилася, сама зуміла «завести», а тоді вже хвору відправили в реанімацію, — згадує Леся Кирилюк, старша медсестра відділення.
Хтось із пацієнтів звинувачує у своїх бідах Чорнобиль, йододефіцит, погану екологію і недоступність якісної профілактичної медицини, а один літній чоловік, з яким ми розговорилися в палаті, ні на кого не нарікав, лише на кляту очеретину, якою поранився, коли торік влітку рибалив.
— Майже рік рана на животі не гоїлася. У райлікарні лежав. А тепер ось прооперували й дістали цурпалок очерету, який мене так довго мучив.
— Різні випадки трапляються. Але загалом у відділенні сконцентровані найважчі хворі з усієї області. «Підстраховуємо» колег із районів, коли у них виникають проблеми. Щороку маємо 120—130 викликів до пацієнтів, у яких розвиваються ускладнення, яких не можна транспортувати з районних лікарень до обласної. Але тим і захоплює робота, що нерідко вдається витягувати пацієнтів ледь не з того світу. Завжди є ризик, переживання, втома фізична і моральна. Наші хірурги з вищою категорією мають оклади у 3800 гривень, при цьому їхній фаховий рівень не нижчий, ніж у колег за кордоном, де такі спеціалісти отримують десятки тисяч євро. Але ми любимо свою роботу, бо вона дає змогу бачити, що наші зусилля не марні, — підсумував розмову Ігор Бабін. 

Сергій Міщук та його дружина Оксана щиро дякували лікарю-ендоскопісту Олегу Савчуку, завідувачу відділення Дмитру Шульзі, усім, хто рятує життя.

Головний хірург Волині Ігор Бабін бере на себе найважчі випадки.

Зоя Іванівна Євстратова у перев’язувальній немає коли присісти.