Кардинал Любомир Гузар: «Кожен із нас і є країна»

Тамара ТРОФИМЧУК

Це був серпень 2012–го, період розквіту режиму Януковича, візитів патріарха Кіріла, проповідей «руского міра», від яких у національно свідомих громадян всередині все закипало. У той непевний час приїхав на Волинь Любомир Гузар. І говорив напрочуд тихо та спокійно, наче знав, що могутність Партії регіонів — явище тимчасове, що цей велетень на глиняних ногах скоро рухне і зникне.

« Пообіцяв, що не складатиме рук, бо «ще не вимурував піч, де міг би посидіти як старий чоловік».»

До Луцька він прибув у статусі єпископа–емерита. У католиків і протестантів цим словом називають верховних священнослужителів, які через похилий вік звільнені від єпископських обов’язків, але користуються привілеями і мають право звершувати таїнства.

Любомир Гузар відійшов від справ у 2011 році через проблеми зі здоров’ям. Владика хворів на цукровий діабет, мав серйозні порушення зору — майже осліп, кілька операцій на очах не дали результату. Крім того, погано чув, користувався слуховим апаратом. У такому стані не міг керувати церквою, тож передав пастирський посох Святославу Шевчуку, який на той час був його секретарем. Однак пообіцяв, що не складатиме рук, бо «ще
не вимурував піч, де міг би посидіти як старий чоловік».
Ту піч він не вимурував до кінця своїх днів. Попри умовну «пенсію», продовжував розмову із суспільством не лише як священик, а як філософ, моральний авторитет. До його думки прислухалися політики, можновладці, далекі від релігії люди. Не бачивши ціле десятиліття сонячного світла, владика Гузар краще від інших орієнтувався в подіях. Став одним із перших провідників Майдану. З його виступу розпочалося наймасовіше віче 1 грудня 2013 року. Того дня він звернувся до людей зі словами: «Працюйте так, якби все залежало тільки від вас, і моліться так, якби все залежало тільки від Бога».

« Любомир Гузар своїм життям засвідчив істину, що кожна людина може дати іншим лише те, що є у її серці.»

Війну на Сході блаженніший називав ціною, яку українці платять за свободу. Закликав не ставитися вороже до біженців із Донбасу, був переконаний, що між Сходом і Заходом України немає поділу, а є він між тими, хто любить Україну і хто її не любить. «Ці переселенці, яких від щирого серця приймемо, будуть апостолами єдності країни, коли повернуться додому, — казав Любомир Гузар. — Вони розказуватимуть тим, хто не виїжджав, яких хороших людей знайшли в Західній і Центральній Україні».
Він учив не нарікати на життя, не плакатися, а ставити перед собою позитивні завдання і виконувати їх. «Треба перестати жалітися на свою країну, просто робити свою роботу добре. Тому що кожен із нас і є країна», — повторював священик.
Владика Гузар отримав українське громадянство у віці 69 років. У 1944–му, коли Любомирові було 11, його родина емігрувала зі Львова спочатку в Австрію, потім — у США. В Америці майбутній предстоятель здобув середню освіту, закінчивши малу духовну семінарію у Стемфорді (штат Коннектикут). У 1965–му переїхав до Рима, де прожив майже 25 років. Захистив дисертацію, викладав у папському місіонерському університеті, виконував різноманітні доручення патріарха Йосифа Сліпого. В Україну повернувся в 1993 році. У 2001–му на надзвичайному Синоді єпископів був обраний Верховним архієпископом УГКЦ.
Блаженніший Любомир очолював церкву 10 років. За цей час переніс головний престол греко–католиків до Києва, добився для УГКЦ всеукраїнського статусу, організував візит в Україну Івана ПавлаІІ, очолив інавгурацію Українського католицького університету, заклав капсулу Патріаршого собору Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра у Києві. Був претендентом на пост Папи Римського, але на заваді стало слов’янське походження (два підряд понтифіки зі Східної Європи не дозволялося). Міг говорити п’ятьма мовами — українською, польською, німецькою, англійською, італійською.
Київський релігієзнавець Віктор Єленський пригадує, як одного разу поставив Гузару запитання, з яким стикався кожен християнин: «Що буде з тими, хто не прийняв Христа?» Блаженніший відповів, що в Бога свій план на кожного з нас і не треба намагатися влізти в Його чоботи. «Я впевнений, що у Всевишнього для кожного є план спасіння», — сказав тоді владика. Російській журналістці, яка після інтерв’ю зізналася, що хотіла би молитися за Гузаря, але, крім «Отче наш», не знає молитов, з усмішкою порадив: «Більше нічого і не треба. Розумієте, молитва — це не є багато слів. У ній чим менше слів, але вони щирі, тим краще. Є багато хороших молитов, але перша і єдина, що дана нам згори, — це «Отче наш».
«Час умерти», про який владика жартував у Луцьку, настав для нього 31 травня 2017 року. Єпископ УГКЦ, кардинал Католицької церкви, духовний батько, мудрець, наставник, миротворець відійшов у Вічність у віці 84 роки напередодні великого свята Зіслання Святого Духа (Трійці). «Мій батько помер майже півстоліття тому, проживши 66 років, — казав в одному з останніх інтерв’ю. — І я старався свій дар життя використати так, щоб принести комусь користь і душевний спокій». І перше, і друге уділив нам сповна. Любомир Гузар своїм життям засвідчив істину, що кожна людина може дати іншим лише те, що є у її серці.

Траурний кортеж із тілом предстоятеля УГКЦ у четвер прибув із Києва до Львова. Прощання з Любомиром Гузаром триватиме три дні в соборі Святого Юра. А в понеділок, 5 червня, блаженнішого поховають у крипті Патріаршого Собору Воскресіння Христового у Києві.

 

«Мало бути хорошим — треба творити добро»
Так говорив Любомир ГУЗАР
* * *
«Мир означає любити один одного. Мир — то не є відсутність боротьби».
* * *
«Політика — брудне, нечестиве діло, тому і займаються нею нечестиві люди. А святі і Божі не хочуть маратися, тому що вважають себе настільки святими, що їм байдуже до управління власним життям. Вони самі своїми руками віддають владу над собою в руки грішників, і потім дивуються, чому грішними правлять із допомогою грішних методів.»

«Якби Ісус Христос був тут, то Він би, напевно, писав на комп’ютері».

* * *
«Якби Ісус Христос був тут, то Він би, напевно, писав на комп’ютері. Я так думаю… Сьогодні не бути присутнім у комунікаційному просторі — то самогубство».
* * *
«Ми повинні усвідомлювати, що в нашому народі є група людей, для яких найважливіше — їхня власна вигода. Яка на це може бути ефективна відповідь? Серед нас є дуже багато хороших людей. Але мало бути хорошим — треба робити добро. Якщо хочете жити в нормальній державі, передати її дітям і внукам — творіть добро».
* * *
«Говорити правду треба так, щоби людина стала кращою… Бо нащо ми служимо? Хіба для того, аби кожному впарити і сказати, як то в нас кажуть, правду в очі? Ні. Сказати треба так, щоби людина, якщо вона на злій дорозі, навернулася. Це велике і трудне завдання».