Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Інвесторе, зруйнуй уже «совок» на Світязі!

Волинь-нова

Інвесторе, зруйнуй уже «совок» на Світязі!

На початку літа біля найпопулярнішої волинської водойми досі не працює автостанція, проблеми зі смітниками та вже неймовірно дорога риба

Інна ПІЛЮК



Коли подорожі до Криму перетворилися для українців на далекий приємний спогад, я щиро зраділа за наш Світязь. Нехай їдуть люди, відпочивають, купаються, споглядають красу, яку бачили раніше тільки в туристичних буклетах. Навряд чи ще яке озеро України дорівняється до нього прозорістю води або чистотою піску, і це підтверджують досвідчені туристи, котрі, як кажуть, пройшли Крим і Рим. Нехай зароблять на відпочивальниках місцеві жителі. Хто — орендою житла, хто — продажем риби, а хто — знаменитими тутешніми пончиками.



Не хочу газонної трави чи супермаркету, євроремонтів чи макдональдсів. Світязька юшка в казанку куди смачніша за будь-який фаст-фуд! Але мені потрібен смітник, лавка чи накриття від дощу. Зрештою, мені потрібен квиток на автобус.



Сама вперше потрапила на Світязь уже після закінчення університету і трохи шкодувала, що й раніше могла б сюди приїздити, але чомусь не користувалася такою можливістю. От буває ж так: сумуєш за тим, чого навіть не мав. Тому зараз щороку намагаємося завітати сюди хоча б на кілька днів. На початку сезону цікаво спостерігати, як змінюється узбережжя, що нового будують, що відновлюють чи ремонтують. І приватні садиби таки дійсно з кожним роком стають більш комфортними. Боротьба за клієнта змушує їхніх власників ставати винахідливими і творчими.
Але, аби доїхати до якогось дбайливого світязького господаря додому, спочатку потрібно скористатися ще й місцевою інфраструктурою. А це вже зовсім інше враження.
Кінцевий пункт автобусного рейсу «Луцьк — Світязь», в народі — турбаза, офіційно — пансіонат «Шацькі озера». Будка–автостанція і досі тут. Десятиліттями ця споруда залишається за бортом змін. Як у цій крихітній металевій «черепашці» працюється касирові та відпочивається водіям, так і не вдалося дізнатись. Виявляється, цьогоріч автостанція ще не починала роботи! І це у червні!
Розклад автобусів написаний на клаптику паперу, але його вигляд вселяє сумніви щодо того, чи правдивим він є. За помічників–консультантів — продавчині з сусіднього магазину. Вони вже знають, коли, що і в який бік їде, і з похибкою у 15 хвилин підказують потрібний рейс.
До відправлення мого автобуса чекати ще майже годину. Далеко відходити не наважуюся, бо інформація все-таки «магазинна», а не «автостанцієва». Бетонна сходинка біля непрацюючого кіоску слугує мені за лавку. Хто прийшов пізніше, навіть і так не присяде. Нас назбирується вже майже десяток, усі питають одне в одного про автобус, сердяться, потім консультуються ще у продавців риби. Якби не вони і тітоньки в магазині, інформації почерпнути ніде.
А відпочивальники вже є. Двоє дітей надягнули плавальні круги і прошкують до озера. З розмови з їхніми батьками дізнаюся, що вони приїхали зі Львова, і покупатися, нехай поки і з дрижаками, — то краще, аніж поїхати додому «в суху». Молода пара, яка теж чекає автобуса, приїхала з Луцька. Ще не купалися, кажуть, вода тепла, але дуже вітряно. Приїхали просто відпочити на вихідні. Скаржаться на місцеві кафе: дорого, незатишно. Але вони щиро вірять, що за тиждень–два тут усе зміниться. Наївні! Я в це вірю останніх років десять, але щоразу бачу одну й ту ж картину.
Поки чекаю автобус, випиваю пляшку води. Смітника ніде нема. Хтось, вочевидь, теж його шукав, і, зневірившися, поклав сміття ледь не перед входом у магазин. Згодом компанію йому склали пляшки, обгортки з морозива… Додому повертаюся без піднесення, яке завжди вселяв світязький відпочинок.
Я не приїхала сюди в березні чи листопаді, коли логічною буде відсутність будь–якого сервісу. Майже середина червня на календарі! Не хочу газонної трави чи супермаркету, євроремонтів чи макдональдсів. Світязька юшка в казанку куди смачніша за будь–який фаст–фуд! Але мені потрібен смітник, лавка чи накриття від дощу. Зрештою, мені потрібен квиток на автобус. Знаю, що водій впустить у маршрутку і без нього, але я хочу його купити. Нехай з його вартості вирахують податок і з нього потім залатають дірку на дорозі або забезпечать дитину безкоштовним підручником у школі чи куплять паперові рушнички у лікарню.
Нас назбиралося вже більш як на півавтобуса. Під час довгого очікування усі, і навіть ті, хто й не планував, накупили додому в’яленої та печеної риби, і тепер світязькі смаколики пахнуть на весь «Еталон». А я тихенько мрію: «Інвесторе–господарнику, завітай сюди і орендуй хоч весь берег! У тебе буде унікальної краси і чистоти водойма, ліс… У тебе завжди буде головне — попит на відпочинок. Ціни тут і так уже давно перейшли межі логічного й доступного, тому не переживай, що інвестиція не окупиться. Але не дай зіпсувати враження про прекрасне озеро отакими відвертими «ляпами».



На календарі - червень, і охочі відпочити вже є.



Навряд чи ще якесь озеро в Україні може зрівнятися з перлиною Волині.



Смітники тут «живуть» своїм вільним життям.



Риби завжди вдосталь. Печена розміром з долоню коштує 25 гривень.



Про раків інформації більше, аніж про автобусне сполучення.


 

Telegram Channel