За пам’ятник Шевченку у Горохові з його автором розраховувались 13 років
Нарешті, як запевнив міський голова Віктор Годик, творцеві бронзового Кобзаря, землякові–скульптору з села Новостав Василеві Рижуку вже перерахували 153587 гривень — останню суму, яку постановив виплатити Волинський господарський суд
Леся ВЛАШИНЕЦЬ
Пристрасті навколо цього платежу розгорілися з новою силою на 12–й сесії Горохівської міської ради, що відбулася напередодні Шевченківських днів. Раніше Василь Рижук уже отримав із бюджету міста 460 тисяч гривень. Причому останній «транш» у сумі 179 тисяч був у липні минулого року. Тож на сесії депутати зверталися з обгрунтованим запитанням: «Скільки можна?» В пориві емоцій дехто дорікав обранцям, які 12 років тому керували містом, що погодилися з вартістю пам’ятника Шевченку та з правом на отримання авторської винагороди згідно з проектно–кошторисною документацією (при загальній вартості об’єкта 541,5 тисячі гривень винагорода становила 309 тисяч). Мовляв, у 2000–х роках такі гроші для міського бюджету мали б видаватися фантастичними.
« Горохівчани жартують, що за більш ніж 600 тисяч із бюджету Шевченко бачиться їм золотим.»
Пам’ятник Пророку постав у місті ще 19 травня 2004 року. Не дочекавшись від мерії задокументованих грошей, Василь Рижук звернувся до суду. Про сприяння у виплаті просив покійного голову облдержадміністрації Бориса Клімчука, грозив позиватися до Європейського суду, оголосити безстрокове голодування… За час довголітньої тяганини програв лише перший позов. Судові рішення, листи, інші документи, що тримає в сейфі горохівський міський голова Віктор Годик, згідно з якими пам’ятник Кобзареві з роками ставав усе дорожчим, можна видати цілою книгою. Адже скульптор ретельно «вибивав» не лише основний борг, а й враховував інфляцію (ще 82 тисячі гривень).
Спокутувати помилки попередників довелося нинішньому меру і депутатам, яким свого часу треба було приймати рішення — «Платити чи не платити», працювати із заблокованими рахунками і віддати на погашення боргу перед скульптором два автомобілі «Жигулі» та факс, які були на балансі міської ради. Прикро, напевно, і самому Василеві Рижуку. Адже, вимагаючи у земляків гроші, відсуджені аж у Верховному Суді України, він утратив звання Почесного громадянина Горохова, якого був удостоєний у 2005 році і позбавлений у 2011–му. Прикро і те, що для розрахунку з ним Шевченкове погруддя тричі безрезультатно виставлялося для продажу на аукціон.
Неприємно і меру, котрий через такий «спадок» проти власної волі «нажив» кримінал. На жаль, в історії появи гарного пам’ятника Кобзареві у центрі Горохова було багато негативу, з якого мали б зробити висновки обидві сторони. Бо перш ніж щось замовляти, владі потрібно знати «ціну питання», а авторові мати гарантії, що за твою працю заплатять. Це забезпечується шляхом підписання договору із зазначенням точної суми авторського гонорару. На жаль, цього не зробили. Повну вартість роботи визначали тоді, коли пам’ятник був уже готовий.
… Отож, повторюся, що 153587 гривень скульптору Василеві Рижуку вже перераховано. Автор пам’ятника Шевченку в Горохові отримав усю суму, в яку оцінив бронзового Кобзаря. Горохівчани жартують, що за більш ніж 600 тисяч із бюджету Шевченко бачиться їм золотим.
