«Завжди чекаємо гостину – це наш єдиний «виїзд у світ»

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

ПОРОДИЧАЛИСЯ ІЗ ТИМИ, КОМУ НАЙВАЖЧЕ
— Знайомилися два десятки літ тому із сім'ями, де росли важкохворі діти, із самотніми немічними старенькими — і відчували, наскільки їм бракує спілкування. Так і з'явилася ідея збирати за накритими столами людей, яким доля дала найважчі випробування, — згадує Віра Мефодіївна, яка сьогодні зустрічає гостей без чоловіка, бо пан Гюнтер, на жаль, нездужає.

– Хоч мій Богдан не ходить, нічого не може сказати, але я ж бачу, як він радіє, що разом із усіма за столом, як реагує на музику, пісні, – каже мама Людмила Кузняк із Ківерців.

— Свято має відбутися, незважаючи ні на що, — сказав він, не зраджуючи своїй німецькій пунктуальності.

Колишні хлопчики й дівчатка, яких мами приносили на перші гостини, тепер стали дорослими. Тож мальтійці потребують нині дужих волонтерів. Потрібно об’їхати чимало адрес, посадити прикутих до візків людей у спеціально замовлений автобус, доправити до Луцького коледжу Національного університету харчових технологій, у залі якого традиційно відбувається свято. До речі, студенти цього навчального закладу, як і вихованці Ківерцівського та Луцького медколеджів, — найактивніші помічники Мальтійської служби допомоги.
Добрим «вірусом» милосердя «заразила» Віра Мефодіївна і свою сестру Михайлину, її чоловіка та доньку, які взяли на себе чимало організаційних клопотів. Найактивнішими волонтерами стали і рідні керівника Ківерцівського відділення Мальтійської служби Світлани Лищук — мама Ніна Павлівна, племінник, які щиро опікуються людьми з особливими потребами. Тож і з підготовкою до свята спільними зусиллями справилися на відмінно. Зал, як і щороку, був переповнений особливими, дуже вдячними, гостями.
— Хоч мій Богдан не ходить, нічого не може сказати, але я ж бачу, як він радіє, що разом із усіма за столом, як реагує на музику, пісні, — каже мама Людмила Кузняк із Ківерців. — Завжди чекаємо цього дня, то наш єдиний «виїзд у світ».
Тільки зазвучала мелодія, жінка поспішила розвернути інвалідний візок, аби синові було краще видно артистів: смачні наїдки знайдуться і вдома, а живу пісню хлопець може почути не часто.
Ведуча свята Світлана Олексіївна Лищук зуміла створити зворушливо теплу атмосферу, знайшла щирі слова, аби пошанувати усіх батьків і матерів, додати оптимізму й позитивних емоцій кожному гостю. А допомагали їй у цьому колеги-викладачі, вихованці рідного Ківерцівського коледжу, студенти—майбутні медики з Луцька і, звичайно, подруги із народного аматорського ансамблю «Свічадо», без виступів якого не можна уявити «Гостину любові».

ДОЛІ, ЗІТКАНІ З БОЛЮ
Історії кожного із присутніх у залі обпікають душу. Ці люди переносять багато болю і страждань, і тому так цінують турботу, увагу. Згадують, як Гюнтер Блеккер, незважаючи на поважний вік, сам сідав за кермо реанімобіля, щоб доправити хвору дитину на лікування до Німеччини чи у київську клініку. Як пані Віра навідується до прикутих до ліжка людей із найнеобхіднішими речами для догляду. Багатьом неповносправним мальтійці подарували інвалідні візки. А комусь, як хлопцям і дівчатам із громадської організації «Джерело життя», допомогли повірити у свої сили.
Ось Богдана Караванська, нині відома спортсменка, яка вважає Гюнтера і Віру своїми хресними батьками. Семирічною дівчинкою вони взяли її під опіку. До того часу дитина, яка народилася без ніжок та ще й зі складними вивихами кульшових суглобів, уже змордувалася в українських лікарнях. І саме у Мальтійській службі Богданка і її мама знайшли підтримку, до дівчинки запросили німецьких спеціалістів, кошти на протезування збирали у Німеччині.
Ось лучанка Оксана Капішевська. Глибокі розумні очі, красива душа у зболеному крихітному тілі на дитячому візку. Випускниця юридичного факультету. Університетська освіта, червоний диплом.
— За спеціальністю влаштуватися на роботу неможливо. А витрати на лікування великі. Ось і нинішньої зими донька важко хворіла, не змогла навіть піднятися, щоб потрапити на прийом до німецьких фахівців із слухопротезування, — розповідає мама Тамара Сергіївна.
— Вони ще приїдуть, щороку їх запрошуємо, — заспокоює Віра Блеккер, пояснюючи, що упродовж майже двох десятків літ за посередництва Мальтійської служби німецькі благодійники забезпечили слуховими апаратами, вушними вкладками не одну сотню волинян із вадами слуху.
Ця невтомна й духовно багата жінка, яка вміє об’єднувати навколо себе небайдужих людей, намагається вплести у зболені долі світлі барви тепла і любові. І тому так щиро дякували їй гості за свято, за турботу і милосердя.

Віра Мефодіївна Блеккер зі своєю «похресницею» Богданою Караванською.

Мальтійці подбали і про частування, і про цікаву концертну програму.