Карати не можна помилувати

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»

Правда, насторожує, що відбулася вона чомусь саме перед звітом Генерального прокурора Юрія Луценка про свою роботу за рік. Тож дуже вже схоже оте затримання на антикорупційний піар чи добре поставлену виставу. Але як би там не було — виглядало таки ефектно. У 15 областях України поліція, прокуратура і Служба безпеки одночасно провели обшуки. Затримали 23 начальники податкових інспекцій, яким інкримінують участь у злочинній схемі збору грошей в обхід держбюджету і заподіяння збитків державі на суму майже 96 мільярдів гривень. Привезли їх гелікоптерами до Києва. Оголосили підозру в корупції... і Печерський суд столиці більшість посадовців відпустив. Одних — під заставу, інших — під чесне слово не втікати за кордон. Підставою не садити за грати були, як виявилося, і похилий вік затриманих, а також проблеми зі здоров'ям. Чи не правда, дивує суддівське милосердя? Кажуть, навіть Генпрокурора Юрія Луценка, міністра МВС Арсена Авакова і прем'єра Володимира Гройсмана обурило рішення суду. Надто вже м'яким воно було. Може, тому, що фігурантами справ про корупцію виявилися люди далеко не бідні. Думається, якби дядько із села вкрав у держави хоча б 5—10 тисяч, то обов'язково загримів би у в'язницю. Ніхто б із ним не панькався, не дивився на його здоров'я, вік чи те, що він вдома один годувальник.
Військовий прокурор Анатолій Матіос назвав антикорупційну операцію «однією із найуспішніших». У чому тут успіх — не зрозуміло. «Повезли начальничків до Києва на екскурсію за державні гроші», — іронізує народ. Люди бояться, що це затримання завершиться великим пшиком, як бувало вже не раз, бо ж український суд — «найсправедливіший у світі». Справу замнуть, а все вкрадене звалять на когось одного, такого собі цапа-відбувайла. Його й покарають. Це у кращому разі. У гіршому — не знайдуть. Згадаймо розслідування справи проти учасників Революції гідності. До відповідальності притягнули лише «маленьку рибку». Великій вдалося втекти, чи, точніше, її випустили. Звісно, хочеться вірити у протилежне. У те, що порушені справи проти корупціонерів матимуть логічне завершення, злодії сядуть у в'язниці. І не лише колишні, а й нинішні. Адже коли цього не трапиться, то це буде черговим ляпасом Феміді. Правда, богиня правосуддя чомусь в українських реаліях усе більше нагадує одноокого пірата, який нехтує усіма законами. Тож чи варто дивуватися, що українці зневірилися у справедливості суддів, судовій владі, яка приймає рішення (чого гріха таїти) за допомогою впливових знайомих чи грошей. Якщо вона не зміниться, діятиме і надалі у такому ж дусі, то Україна може позбутися авторитету правової держави, який і так у неї вже підірваний.