Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Україна ще може відродити славу «кузні» технічних кадрів»

Волинь-нова

«Україна ще може відродити славу «кузні» технічних кадрів»

У невеличкому кабінеті завідувача кафедри машинобудування Луцького національного технічного університету Віктора Марчука (на фото) навпроти робочого столу висить стара фотографія, схожа на сторінку з випускного альбому. Це – «першопрохідці» нашого вишу, – каже науковець і знаходить серед них своє молоде усміхнене обличчя. Нині він – доктор технічних наук, професор. А рівно півстоліття тому після служби на флоті прийшов сюди абітурієнтом. Це був другий рік від заснування закладу, тоді – Луцького загальнотехнічного факультету Київського автодорожного інституту. Й на все життя залишився тут

Олег КРИШТОФ


Уже на третьому курсі Віктор Марчук пішов працювати на Луцький приладобудівний завод, а через рік перевівся у свій виш на посаду майстра. Згодом отримав диплом Київської політехніки та домігся підвищення – став інженером. За його безпосередньої участі будувався корпус університету на вулиці Львівській. Тоді, у 1975 році, Луцький політех був філією Львівського політехнічного інституту.



Науковець вважає, що успішна реформа вищої школи дасть змогу відновити втрачений за минулі десятиліття потенціал.



З цього часу розпочалась і викладацька робота Віктора Івановича.
На запитання «Скількох студентів довелося навчати?», мій співрозмовник усміхається, каже, що тільки керівником дипломних проектів був більш як у 120 випускників. Усі дослідження і розробки науковця стосувалися оптимізації технологічних процесів виготовлення машин, підшипників і приладів. Результати наукових робіт мали практичне застосування на трьох місцевих заводах: приладобудівному, підшипниковому та автомобільному.
– Дуже шкода, що Луцький приладобудівний завод нині фактично розвалився, — зазначає пан Марчук. — Виробництво занепадає, і поки я не бачу в місті перспектив. Єдиний виняток – колишній ЛПЗ, нині «СКФ Україна», на який прийшли суттєві іноземні інвестиції.
Розвиток промисловості – це робочі місця для студентів Віктора Марчука. Тому закриття раніше потужних підприємств він сприймає дуже болісно.
Науковець каже, що через таку ситуацію інколи зустрічає своїх випускників в різних установах, не пов’язаних з виробництвом. Деякі студенти йдуть у банківську сферу, де працюють з комп’ютерами, значна частина реалізовує себе на невеличких приватних фірмах різного спрямування. «На жаль, є такі, що проміняли фах інженера на роботу на ринку», – з сумом констатує науковець. Втім, не все так погано у нашому домі: 20–25 відсотків випускників, за словами професора, – високооплачувані фахівці на вітчизняних та європейських машинобудівних підприємствах.
– Уже й держава звернула увагу на нестачу кваліфікованих технічних кадрів, це дає надію, – каже Віктор Іванович.
Науковець вважає, що успішна реформа вищої школи дасть змогу відновити втрачений за минулі десятиліття потенціал.
Сьогодні Віктору Марчуку виповнюється 70 років. Ювіляр розповів, що на свято запросить насамперед родину. А вона чималенька: 5 дітей, 7 онуків, дві сестри, одна з яких — мати-героїня. Планує також відвідати батьківське село Семки Маневицького району. Там досі стоїть хата ще його діда.
Хотілося б побачити щасливими наших українців, бо вони завжди чомусь обділені долею, – так на запитання про мрії і плани відповідає науковець. – Маючи такі таланти, будучи працьовитими, ми залишаємося бідними. Відчуваю, що мало зробив у житті для того, щоб виправити ситуацію, хоча і старався.

Telegram Channel