Головний рівненський поштар Олег ОБОЇСТА: «Укрпошта» – це ніби людина, яка просто йде, а мені треба, щоб вона бігла і високо стрибала»

Лариса ЗАНЮК

«КВІТКОВИЙ БІЗНЕС НАВЧИВ МЕНЕ НЕ ОБМАНЮВАТИ – Я НЕ ПРОДАВАВ ЗЛАМАНИХ КВІТІВ, А ВІДДАВАВ ЇХ БЕЗКОШТОВНО»

 

У кабінет директора «Укрпошти» заходимо з публікацією «Волині-нової» про однофамільця – Тараса Обоїсту з Рівного, який має незвичне хобі: у ролі клоуна Тяпи йде у лікарні до хворих дітей, щоб повернути їм усмішки.
– Та це ж мій молодший брат, – не без гордості зізнається Олег В’ячеславович і додає, що про Тараса, який уже рік, як повернувся з АТО, «сєпари» ще досі розповідають страшилки. – Ми з ним близькі по духу, хоч я з дитинства мав підприємницьку жилку, а Тарас – творча натура, цікавився театрами, історією, гуманітарними науками.

 

 

 

« Працюючи на радіо, я навчився мистецтву спілкування: коли треба говорити, коли — змовчати. »

 

– Пане Олеже, відомо, що успішними люди не народжуються, але успіхи часто виростають з дитячих мрій і розвиваються на доброму сімейному грунті. Розкажіть про свою родину, ваші дитячі мрії.

 

– Маю 14-літню доньку, 6-річного сина, дружину. Вважаю, що без них нічого не вартий. Мама моя з Клесова, тато родом з-під Львова. Саме від тата, який працював на «Рівнеазоті» керівником на технічних посадах, у мене любов до техніки. Я ж з відзнакою закінчив Нововолинський електромеханічний технікум і 5 років трудився на «Рівнеазоті» електромонтером. Дід був військовим і мені хотілося приміряти курсантську форму. Тому двічі вступав до Львівського інституту внутрішніх справ, але не судилося. Пішов в армію, і знову повернувся на завод, а в душі мав дитячу мрію: працювати… на радіо. Ще досі пам’ятаю джингл на «Люкс ФМ»: «Люкс – єдина твоя хвиля, радіо твого життя» (наспівує) та на «Радіо Трек»: «Ми чекаємо саме тебе». І я вирішив спробувати – і пройшов конкурс. На «Радіо Трек» було усе – від діджейства до прямих ефірів, інтерв’ю та авторських програм. Вели з колегою такий гумористичний «Недільний караул» (правильно – «варта», а в нас був караул). Ставили запитання слухачам із військового статуту і розігрували солдатські пайки. Було весело і люди нам телефонували. Радіо – чи не найцікавіший етап мого життя. І саме там я навчився мистецтву спілкування: коли треба говорити, коли – змовчати чи поставити запитання, бути аполітичним, неупередженим. Ще тоді зрозумів, як мене вабить спілкування з людьми.

 

– А як познайомилися з майбутньою дружиною?
– Та все в житті – не випадкове. Коли завод «Рівнеазот» рік не працював, я спробував себе у квітковому бізнесі. Орендував кіоск у рівненському переході і продавав букети. Там познайомився з Оленою. Вона теж торгувала квітами. Якось так мило мені усміхнулася, а я сказав, що візьму її заміж. Я ж – козеріг, тому слово тримаю. У той період жартівливо називав себе електриком, який крутить букети.
– Тож дружина була вашим конкурентом, а стала партнером?
– Знаєте, не сприймаю цього слова. Ринок широкий і всім місця вистачить. А з того часу вивів для себе формулу: «Продаж – то мистецтво спілкування». Незалежно, де працюєш, треба бути щирим і відвертим. Квітковий бізнес навчив не обманювати — я не продавав зламаних квітів, а віддавав їх безкоштовно. Спілкування з людьми визначило мій подальший шлях – вирішив стати менеджером, вступив у Київський міжгалузевий інститут управління, поєднуючи роботу і навчання. Коли закінчував виш, мене запросили у компанію «Київстар».
– Яким чином пройшли співбесіду в цю команду?
– Просто впевнено заявив, що я можу робити. Починав з обслуговування клієнтів. Черг не боявся, бо ж на квітах пережив 8 березня. Навіть коли клієнти обурені, треба мати витримку. Керував центрами обслуговування «Київстар» по Західній Україні, працював з великою кількістю людей. У цій роботі головне, щоб у всіх були спільні інтереси. Коли ти керуєш, то по-іншому дивишся на процес. Навчатися треба у людей, які сильніші. Будь-яка робота – це як спорт, там одразу видно, хто на що здатен.

 

«ВИПИЙТЕ З ЛИСТОНОШЕЮ КАПУЧІНО – І ВИ СТІЛЬКИ ДІЗНАЄТЕСЯ!»
– Чим вас привабила робота на «Укрпошті» і з чого розпочинаєте?
– Зміни, які відбуваються в компанії, мені подобаються. Впевнений, що за ними – майбутнє. Йшов на конкурс на посаду начальника Рівненської дирекції, щоб самому собі довести, що це можливо. Найбільше ціную операторів і листонош, бо вони найближчі до клієнта. Пропоную таку ініціативу, щоб кожен керівник спробував себе на іншій посаді, щоб відчути потреби усіх працівників і особливо – клієнтів. Я і сам пройшов із листоношею її маршрутом. Хотів зрозуміти, що зі свого кабінету не бачу, недопрацьовую, що потрібно для кращої роботи. Як завжди, всі кажуть, що грошей мало отримують. Добре, я збільшу зарплату, а ви збільшите свою продуктивність? Задумуються після цих слів. Колись сам зіштовхнувся з хамством на пошті. Може, бажання це виправити й вело мене підсвідомо у цю компанію. Завдяки попередній роботі в «Київстарі» та «Укртелекомі» бачу, що треба покращувати якість обслуговування. «Укрпошта» – це ніби людина, яка просто йде, а мені треба, образно кажучи, щоб вона бігла, наростила м'язи та досягла максимального результату.
– За скільки часу можна це зробити і як?

 

 

Я і сам пройшов із листоношею її маршрутом. Хотів зрозуміти, що зі свого кабінету не бачу, недопрацьовую, що потрібно для кращої роботи. Кажуть, грошей мало отримують. Добре, я підвищу зарплату, а ви збільшите свою продуктивність? Задумуються після цих слів.

 

– Стратегія розвитку пошти прописана до 2020 року, але вона полягає не у скороченні відділень, а у вдосконаленні. «Укрпошта» стоїть на фінансах, роздрібі, продажу та поштових послугах. Схематично ділю роботу на три «К»: клієнт, команда і «крокодил». Хто такий «крокодил»? Це той, хто заважає працювати. Ми хочемо перевершити сподівання клієнтів, щоб вони знали: в «Укрпошті» немає «крокодилів» – тут працюють професіонали. Хочеться, щоб клієнтам у нас було вигідніше робити страхування, перекази, надсилати посилки, адже наші тарифи доступні, не гірші, ніж у конкурентів, і заощаджують кошти. Листоноша й оператори – ті, хто щодня близько спілкуються з людьми. Тому звертаюся до своїх помічників з прохання попрацювати 2 рази в місяць по 4 години з листоношею, оператором, у цеху обробки. Вірю, що люди розкриються. Випийте з листоношею капучіно – і ви стільки дізнаєтеся! Особливо що маєте, як керівник, робити (усміхається. – Авт.)
– Якою бачите передплату видань? Бо складається враження, що люди в селах можуть залишитися без інформації, якщо листоноші не носитимуть газет. А тоді, як у Ільфа й Петрова: «Людей, які не читають газет, можна вбивати морально».
– Я ще не скоротив жодного відділення. «Укрпошта» залишиться в кожному населеному пункті, але буде змінюватися, у нашій області більше, ніж 440 відділень, основна частина яких – у селах. Їхні мешканці потребують якісних послуг від «Укрпошти», в тому числі й отримувати газети. Щоб у далеких від обласного центру куточках налагодити якісний сервіс, час від часу треба навідуватися туди. Там скажуть, що треба робити. А друковані видання – це засоби комунікації, тому «Укрпошта» підтримує цей напрям. Тому у сумці листоноші газета займає одне з головних місць. Приємно відзначити, що «Волинь-нова» ставиться відповідально і до читачів, і до листонош. Мені імпонує ваша модель спілкування.
– Кажуть, що вміння переконувати йде від сім’ї. Вам вдається переконувати своїх дітей?
– У нашій сім'ї демократичний підхід. Діти перевіряють нас на міцність, тому забороняти – неефективно, намагаюся домовлятися. Хочу, щоб донька інтенсивно вивчала англійську мову – займаємося з репетитором усією сім’єю. Не боюся сказати, що моя дружина – «фінансовий директор родини». Мені пощастило, що познайомився зі своєю Оленою, яка мені подарувала двох діток. А доньку я, до речі, теж назвав Оленою. Більша частина моїх успіхів – моя родина.
Я прийшов в «Укрпошту», щоб змінювати, а для цього треба клієнта зробити головною постаттю. У моїй команді всі зацікавлені отримувати більше. «Укрпошта» сьогодні – це «біла» зарплата й безмежні можливості. Людей не скорочуємо, а допомагаємо їм змінити підхід до роботи. І хочемо приємно здивувати клієнтів. Пам'ятаймо, що роки складаються з хороших моментів, які ми прожили разом.