«Я теж хочу їсти, але в мене є повага до свого народу»
Співачка Анастасія Приходько дає багато концертів в зоні АТО і вважає зрадою виступи українських зірок у Росії. Про це вона розповіла у своєму інтерв’ю виданню «Апостроф.ua». Її думки – біль за країну. Пропонуємо вам фрагменти цієї розмови
«Політики вирішують свої питання, артисти – свої, а хлопці – українські військові — там повинні стояти і всіх нас захищати, так? Якби я перебувала на лінії фронту і бачила, що захищаю тих людей, які їздять веселити на різноманітних преміях росіян, у мене насамперед виникло б запитання: навіщо я тут стою?
Мені дуже шкода, що я живу поруч із українськими артистами, які під час війни їздять до Росії.
Якщо ми боремося – то всі разом. Нас тут кинули самих, щоб ми стояли, обороняли, а ви катайтесь, заробляйте гроші, зробіть місток між Росією і Україною, миріть усіх? А навіщо тоді хлопці гинуть?
І мені це огидно. Так бридко, що ви навіть собі не уявляєте, тому що я тримала за руки цих молодих хлопців і бачила, як їх відправляли на фронт, у що одягали: коли 18-річному хлопцеві видали взуття 46 розміру, а в нього 41-й, або штани, на чотири розміри більші, ременем затягнули. Я все це бачила. І як один із них знепритомнів, бо злякався…
Тому для мене це все огидно і мерзенно, і зрозуміти тих людей… Я теж хочу їсти, у мене двоє дітей, у мене вся кар’єра була побудована на Росії – і всі це знають (киянка Анастасія Приходько перемогла в російській «Фабриці зірок-7», представляла Росію на «Євробаченні-2009», де посіла 11 місце.– Ред.). Але в мене є повага до свого народу, я схиляюсь перед кожним, хто зараз бореться за незалежність, віддаю все, що маю…
Так, зараз я заробляю у 3 – 7 разів менше, але не було жодної хвилини, щоб я задумувалась над тим, чи правильно вчинила.
І надалі їздитиму до хлопців на фронт, допомагатиму чим можу – і буду спати спокійно. Я є прикладом для своїх дітей. Знаю, що на землі дві маленькі людини бачать, як чинить мама, і вже не зрадять цю країну, тому що вона – їхній дім.
Куди б ми не поїхали, завжди будемо там чужими, як «голуби миру» цього не розуміють? Якщо цієї держави не стане, то нас чекає доля сирійців. Бачили, як на них дивляться, куди б вони не поїхали? Вони всюди – чужі.
А тут – наш дім, яким би він не був, наші каштани, озера, поля, наше дитинство. І я буду його захищати так, як можу, і настільки, наскільки треба і наскільки в мене вистачить сил. Але мені дуже шкода, що я живу поруч із українськими артистами, які під час війни їздять до Росії».
