Штапики
Не спить дитя ночами, плаче. Його носять на руках, гойдають у колисці, поять, бо раптом спрага докучає, годують на випадок, якщо мамине молоко пісне. А немовля стулить оченята на кілька хвилин і знову заводить своєї. Батькам і бабусі спати хочеться… Якби ніч — другу так тривало, це можна було б терпіти. А коли тижнями — різні думки закрадаються в голову. Вирішили рідні: треба щось робити. Найперше покликали лікарку
Галина КОВАЛЮК
— Дитина здорова, — запевнила переконливо.
— А може, зурочили? — припускає молодий тато, коли за медичкою зачинилися двері.
— Є люди, які це вміють, — підхоплює бабуся. — От вередує, наприклад, ночами у когось маля. Бере дід чи баба старого віника, злегка б’є ним плаксу, обмітає колиску від врочення, порчі, а тоді вночі шукає хату, де є мала дитина, та й кидає драпака в город — чужому немовляті свої біди передає.
— А раптом нам щось таке підкинули? — переймається молода мама. — Вранці таки обстежу двір та садок.
Вона ще дрімала, коли вбігає до хати схвильований тато й кличе жінок подивитися, що знайшов на подвір’ї. Ті вистрибують, хто в чому. Далі з острахом спостерігають, як він піднімає на вилах жмуток паличок, перев’язаних сірим шнурком.
— Ось вам причина! — переможно констатує.
— Винести на дорогу і спалити! — наказала бабуся.
Жінки, пораючись на кухні, через вікно спостерігали, як їхній господар поливав ті чари гасом, як над ними з’явився димок. Здивовані перехожі призупинялися і спостерігали за незвичним дійством: що так рано чоловік із вилами робить біля жменьки обвуглених паличок?
Вийшов зі свого двору й сусід, який живе через дорогу.
— О, молодий ґазда ні світ ні зоря порядок робить? — цікавиться дружелюбно.
— Чари знищую, дядьку, — почув у відповідь.
— Та це ж мої штапики! — вигукнув сусід, підійшовши ближче. — Навіщо їх палиш?
Молодий батько від здивування оторопів. Перша думка — до рук попав сам чаклун! Але навіщо йому таке робити, якщо немовлят немає? Дочки на виданні…
Вона ще дрімала, коли вбігає до хати схвильований тато й кличе жінок подивитися, що знайшов на подвір’ї. Ті вистрибують, хто в чому. Далі з острахом спостерігають, як він піднімає на вилах жмуток паличок, перев’язаних сірим шнурком.
Коли ж сусід почав чобітьми затоптувати вогонь, рятуючи вцілілі штапики, молодий батько спробував йому все пояснити. Тут на гамір вибігла сусідова дружина. Світлий розум жінки враз усе збагнув. Учора її чоловік приніс в’язку штапиків, щоб вікна впорядкувати, та й поклав на підвіконня. Звідти вони впали на лаву, яка стояла під хатою. Коли біля них зібралася молодь на вечорниці, то хлопці, як завжди, винесли лавку на дорогу. Дочка ще ввечері їй розповіла, як один із них, сідаючи, гепнувся на ребристу в’язанку. Ойкнувши, спересердя запустив нею так, що перелетіла через дорогу й приземлилася на чужому подвір’ї.
А майстровитий господар спозарання рушив їх шукати, сподіваючись знайти на дорозі. Якби не димок на узбіччі, так би й не знайшов…
Як не дивно, але наступної ночі немовля спало спокійно.
