У сусіда жінка краща, а в поляків — пральний порошок
Довжелезні черги до Центру надання адміністративних послуг, де оформляють біометричні паспорти, щоранку дивують лучан і мешканців інших міст. У деяких із запровадженням безвізового режиму з ЄС ажіотаж такий, що люди б’ються за місце в «колєйці». І хоч у багатьох взагалі нема можливості виїхати за межі свого села, щоби принаймні пройтися магазинами обласного центру, в нас усе більше набирає обертів такий вид туризму, як торговий. Бо вважають, що за кордоном кращі і вибір товарів, і їхня якість
Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації газети «Волинь-нова»
За статистикою, лише за останні півроку українці витратили в Польщі 1,7 мільярда злотих (близько 12 мільярдів гривень). Виявляється, кожен наш земляк скупився на 730 злотих, а це на 230 злотих більше, ніж дозволяють собі німці. Невже і досі живемо за принципом з комедії Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»: «Добре там, де нас немає»? Чомусь завжди здається, що в чужому саду яблука смачніші, а в куми хустка красивіша.
Їздити в Польщу на закупи, кажуть, економічно вигідно, бо речі тут не дуже дорогі. Купують м’ясо і сири, одяг і взуття, побутову хімію і засоби гігієни, техніку і навіть меблі. Вважають, що закордонне якісніше.
Самі ж поляки дивляться на нас великими очима, як на бідного родича, і самі вирушають у «торгові» мандри до своїх сусідів — у Німеччину. Прикордонні містечка тут не менше кишать поляками, як українцями у Польщі. До слова, їхні націоналісти звинувачують, що саме ми спричинили витік їхніх кадрів за кордон, бо «понаїхало тут», скромно замовчуючи, що сусіди більше цінують робочу силу, тож і заробітки вищі, ніж на батьківщині, й затаритися можна добряче. І попри те, що безперешкодні кордони й швидкісні траси сприяють подорожам, кава у німців таки дешевша. А ще середньостатистичний покупець везе звідти техніку, одяг, пральні порошки, зубні пасти, цукор, олію та молокопродукти. Вважається, що навіть пральні порошки, виготовлені на Заході для польського ринку, — гіршої якості. Тож прискіпливі господині стараються купувати їх на придорожніх лотках, невеликих базарчиках або через інтернет. Бо переконані: сусідські миючі засоби мають більшу концентрацію, чистіше перуть, краще пахнуть і менше руйнують структуру тканини.
А ще поляки, чехи і словаки навіть вийшли на протести: мовляв, якість їхніх продуктів і побутової хімії гірша, ніж у країнах Західної Європи. Масштаби громадського невдоволення сягнули міжнародного рівня — уряди цих країн звернулися до Європейської Комісії за проведенням лабораторних аналізів щодо якості окремих груп товарів. І вони таки встановили суттєву різницю у складниках: виробники замінюють тваринний жир на рослинний, замість цукру використовують підсолоджувачі, а замість фруктів — непевного походження ароматизатори та барвники.
От тільки поляки, озброюючись фразою «цо нє дрого, то нє моцно», їдуть за дорогими, а отже, якісними покупками. Ми ж, українці, купуємо нічим не кращі товари, хоч, можливо, дещо і дешевше. Бо у кожній країні свої вимоги до якості продукції і свій рівень споживацької культури. Якщо у Німеччині будь-які похибки в інгредієнтах коштуватимуть виробнику величезного скандалу і можуть обернутися судовим позовом, то в пострадянських країнах, зокрема в Україні та Польщі, громадськість ще не вихована відстоювати свої споживацькі права, тож зіпсовану рибу в магазин не повернуть, бо «якось незручно».
І нехай уява не малює райдужних картинок про заморську ікру чорну — згадаймо Вольтера, який казав: «Рай там, де я». І хочеться, щоб тут, у цьому святому місці, було найтепліше і найзатишніше. Бо тільки тут найбільш безпечна їжа — та, що з бабусиної грядки, і найсолодше яблуко — з дідового саду. І сир найсмачніший, відігрітий маминими руками. Бо всюди, де нас нема, при нашій появі відразу змінюється на «там, де я є», а іноді «Тут були Вася + Галя».
