Щоб стати художником... покинув навчання у двох університетах

У кожної людини власний шлях до втілення головної мрії. У селі Крупове Дубровицького району Рівненщини вдалося познайомитися з неординарним юнаком, майже ровесником української Незалежності, який навчався у двох престижних закладах, але так і не здобув жодного диплома про вищу освіту. Бо найважливішим у житті Олександр Мозоль вважає творчу реалізацію. Він не має бізнесової жилки й не вміє заробляти гроші, зате має талант, який варто підтримати, бо, як каже відома приказка, бездарності й так проб’ються

Кость ГАРБАРЧУК

Скромний й неговіркий юнак запрошує до будинку. У всіх кімнатах і навіть у сінях – його картини. Домівка більше нагадує мистецьку галерею, а не звичайну сільську хату. Олександр проводить екскурсію й показує свою найпершу, написану фарбами, роботу «Коти».

« Як зізнається молодий митець, його в селі вважають диваком, але нещодавно у Круповому пройшли «Музейні гостини» й земляки на виставці побачили 14 оригінальних картин Олександра Мозоля. Врешті-решт до молодого художника прийшло визнання та повага на своїй малій батьківщині.»

– Це була дитяча проба пензля, – пояснює він. – Малюю, скільки себе пам’ятаю. Ще не вмів читати й писати, але вже брався щось зображати на папері. Продовжив займатись своїм захопленням і під час навчання у школі. Брався за все: від плакатів до святкових вітань. Але тоді про професію художника якось не мріяв, а творив більше для власного задоволення. Копіював картини відомих митців з книг та журналів, але завжди додавав щось своє власне.
Юнак навчався у Дубровицькому лісотехнічному ліцеї на фізико–математичному факультеті, тому без проблем, закінчивши підготовче відділення, став студентом Львівського лісотехнічного університету. Через три роки його гуманітарна душа не витримала «катувань» точними науками й Олександр залишив престижний факультет комп’ютерних технологій. Через рік поступив у Рівненський «водник» (так у сусідній області називають Національний університет водного господарства та природокористування. — Авт.). Навчався на архітектурному факультеті за фахом «Дизайн архітектурного середовища». Але також швидко розчарувався. Бо студент Олександр Мозоль любив лише один предмет «Живопис. Рисунок. Скульптура». Тому залюбки брав участь у різноманітних творчих конкурсах й перемагав. Але «водник» він так і не закінчив і не став архітектором, бо вже п’ять років як пише картини: краєвиди, етюди, а нещодавно зацікавився духовною тематикою й показує перший триптих «Українські святині».
Цікавлюся, чи продає художник свої роботи, бо творчість творчістю, але ж потрібно якось й гроші на життя заробляти?
– Саме з цього питання хотів би порадитися з кимось із досвідчених майстрів. Приміром, я не знаю, як оцінювати картину, чи є якісь критерії, чи кожен автор сам визначає, – відповідає він. – Можна виставити ціну – тисяча гривень, але чи захоче хтось її купити? – запитує юнак.
Як зізнається молодий митець, його в селі вважають диваком, але нещодавно у Круповому пройшли «Музейні гостини» й земляки на виставці побачили 14 оригінальних картин Олександра Мозоля. Врешті–решт до молодого художника прийшло визнання та повага на своїй малій батьківщині.
– Олександре, у вас таке звучне як для творця прізвище, не потрібно й ніякого псевдо – звучить й запам’ятовується відразу – Мозоль, – зауважую моєму співрозмовникові.
– Я зацікавився своїм корінням й навіть взявся складати родинне дерево. З того, що вже дізнався, то можу лише стверджувати одне – предки були звичайними селянами–трудівниками й очевидно, наполегливо працювали, аж до кривавих мозолів, – усміхається сільський художник, який з азартом займається улюбленою справою.
Щодо творчих планів, то восени, за його словами, мріє влаштувати виставку робіт з краєвидами рідного села, які можуть назавжди зникнути після нинішньої бурштинової «лихоманки».

Триптих «Українські святині».

Олександр працює над етюдом.

Перша картина «Коти».