Чи стане індустріальний парк альтернативою території пріоритетного розвитку?

Алла ЛІСОВА

Спочатку рішення «Про створення індустріального парку «Нововолинськ» міська рада прийняла у травні нинішнього року. Мета — забезпечення економічного розвитку міста, активізації інвестиційної діяльності, створення нових робочих місць, розвитку сучасної виробничої інфраструктури. Водночас було затверджено концепцію парку, в якій визначені завдання, що мають вирішитися з появою на наших теренах цього нового промислового об'єднання.

Те, що Нововолинськ внаслідок нової хвилі закриття вугільних підприємств (п’ята та перша шахти в стадії ліквідації) потребує нових вливань, — факт незаперечний.

Насамперед усі зусилля спрямують на збільшення економічного потенціалу міста шляхом створення нових виробництв у різних сферах діяльності, працюватимуть над підвищенням інвестиційної привабливості та залученням додаткових інвестицій, чого так не вистачає місту. На сучасних, екологічно чистих підприємствах, де використовуватимуть новітні енергозберігаючі технології, буде можливість випускати якісну, конкурентоспроможну продукцію, яка збільшить їхній експортний потенціал. Є надія, що в результаті цього зростуть середня зарплата в регіоні, і відповідно — надходження до бюджетів усіх рівнів, включаючи кошти орендної плати за користування земельною ділянкою, в межах якої буде розміщено індустріальний парк. До плюсів можна віднести й те, що Нововолинськ розташований фактично на межі двох великих сільських районів — Володимир–Волинського та Іваничівського, що дасть можливість забезпечити виробничі об’єкти кадрами і навіть у рамках певних договірних умов використовувати тамтешні вільні площі.
Який реальний старт зробить шахтарське місто в цьому плані й наскільки він буде успішним – залежить від того, як керуюча компанія (вибрана на конкурсних засадах) зможе зорганізувати роботу, правильно визначити пріоритетні напрямки діяльності. Матиме чимале значення й те, чи справиться уповноважений державний орган (такий буде визначений) зі своїми обов’язками щодо забезпечення сприятливих умов для функціонування індустріального парку. Саме він повинен подбати про цільове фінансування на безповоротній основі для його облаштування, а також надання суб’єктам господарювання безвідсоткових (!) кредитів за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом. Ось тут часто й виникає заковика, бо коштів, як правило, в головному фінансовому документі не вистачає.
Те, що Нововолинськ внаслідок нової хвилі закриття вугільних підприємств (п’ята та перша шахти в стадії ліквідації) потребує нових вливань, — факт незаперечний. Два роки місто лихоманить від шахтарських протестів, які останнім часом викликають явний негатив у представників інших професій. Хоча фактично гірники стали заручниками непродуманої політики держави, яка мала би прорахувати всі можливі наслідки й впливи для соціально–економічного розвитку певного регіону від призупинки виробничої діяльності копалень. Цього, як бачимо, не зроблено.
У середині 1990–х років, під час першої хвилі реструктуризації, коли закрилося шість шахт, ситуацію порятувало введення в місті Нововолинську та селищі Жовтневому (тепер Благодатне) спеціального режиму інвестиційної діяльності. Тоді прийнятий закон запрацював на повну силу, саме він і дав поштовх для оновлення і певного кроку вперед. Майже 20 новостворених підприємств, які відкрили чимало нових робочих місць, отримали пільги в оподаткуванні, встановлені державними та місцевими органами влади. Місто ожило, поряд із основним видом товару — вугіллям — виробничу нішу заповнили меблі, ламіновані плити, підшипники, склопакети тощо.
Не один рік на всіх рівнях ведеться мова про гостру необхідність відновити дію закону про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області. Але наразі все безрезультатно. Очевидно, в ситуації, коли згортається чимало соціальних програм (пояснення — військові дії на Донбасі, брак фінансів), уряд і не планує це робити.
А якось на заяву місцевих депутатів про депресивний регіон один високопосадовець багатозначно мовив: «Та у нас зараз вся країна — депресивний регіон!» Інакше кажучи, дав зрозуміти, що порятунок потопельників – справа рук самих потопельників.
Тому не залишається нічого іншого на місцях як мобілізовуватися, без сподівань на чиюсь допомогу крок за кроком робити все можливе, аби інвестор переконався, що насправді в нас не все так погано – тут можна працювати, отримувати прибутки для свого задоволення і для блага громади.