Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Дайте мені телефон Ахметова»

Волинь-нова

«Дайте мені телефон Ахметова»

…невтішними демографічними цифрами
Пригадую, у часи нашої юності народжувати багато дітей було, м’яко кажучи, ознакою не зовсім доброго тону. Їх мали переважно віруючі (так називали тих, хто належав до протестантських церков), до їхньої честі, або роми. Виняток становили хіба що села поліських районів, де було багато матерів-героїнь. Вважалося, що мама, у котрої більше двох дітей, приречена замкнутися у чотирьох стінах і за пелюшками світу Божого не бачити. А про якусь кар’єру (в хорошому розумінні слова) і не йшлося. Тому жінки намагалися якось поєднати одне з другим (багато залежало від начальства), розривалися між домом і роботою, особливо поки діти маленькі. Та й більшості з них не вигідно було сидіти в декретній відпустці аж три роки або й довше через мізерну плату, яку виділяла держава матерям по догляду за дітьми.



Чимало подібних скарг надходить від людей, у яких ламається стаціонарний телефон або перестає працювати радіоточка. Тепер так «покращили» сервіс, що будь–які неполадки усуваються лише через… Київ.



А в кризових 1990-х, коли багатьом сім'ям доводилося буквально виживати (згадайте, як власноруч випікали хліб, а кабачків наїлися на роки наперед), жінки самі не ризикували багато народжувати. І лише після Помаранчевої революції намітилися позитивні зміни не лише в економіці, а й у демографічній ситуації. Держава, можна сказати, повернулася обличчям до жінки-матері. Суму виплат матерям було збільшено до пристойних розмірів. Матеріальна допомога спонукала сім'ї подумати про продовження роду. Варто сказати, що спрацювали тут не лише меркантильні інтереси, а й зміни, які відбулися у психології людей. Але це не врятувало ситуацію, як свідчить статистика.
Згідно з даними Держкомстату України, смертність нині значно перевищує народжуваність. Так, за чотири місяці поточного року (січень-квітень) у нашій країні народилося на 85 тисяч осіб менше, ніж померло. Позитивний показник приросту населення спостерігається тільки в столиці. За темпами вимирання лідирують густонаселені області Сходу України. Найгірша ситуація на Дніпропетровщині, далі йдуть Харківщина і Донеччина. Не краще становище і на Волині. За цей період тут населення скоротилося майже на півтори тисячі чоловік.
Статистичні дані підтверджують і те, що зараз в Україні проживає 42,54 мільйона осіб. За роки незалежності українців (аж страшно!) стало менше на 10 мільйонів. Про-
аналізувавши динаміку, демографи констатували: кожні 5 років, починаючи з 1995-го, населення нашої країни скорочувалася приблизно на 2 мільйони (!) чоловік.
Вчені-аналітики б’ють на сполох: кількість українців катастрофічно зменшується. В Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України повідомили, що при такому сценарії до 2050 року українців може залишитися всього 30 мільйонів. За словами науковців, населення України неухильно скорочуватиметься і, що найгірше, запобігти
цьому неможливо. Зрозуміло, що зараз не найкращий період для встановлення причин цього явища і якнайшвидшого вжиття радикальних заходів щодо підвищення рівня життя. Однак, напевно, треба задуматися про те, що зробити, аби люди менше помирали. Бо впливати на рівні закликів до молоді рятувати демографічну ситуацію в країні нелогічно та й, напевно, марно.


…намаганням знайти номер найбагатшого українця
Того дня, як на підбір, – фактаж одного плану. Зранку майже годину даремно намагалася додзвонитися у відділ розрахунків з абонентами газової служби, щоб передати показники лічильника. Врешті набираю номер телефону бухгалтерії й гнівно повідомляю, що в мене робочий день, як і у них, тож крутити диск тривалий час нема можливості. Мене вислухали й відразу погодилися записати дані. Каюся, не подякувала.
Через годину в кабінет заглянула розлючена колега й повідомила, що зіштовхнулася з подібною проблемою, коли хотіла передати ті злощасні цифри лічильника своєї мами, котра проживає у Володимир-Волинському районі, а заодно отримати консультацію. Коли терпіння лопнуло, вона вирішила звернутися в контакт-центр НАК «Нафтогаз України». І вже навіть не для скарги, а для того, щоб дещо з'ясувати. Скажу відразу: в подібних випадках потрібно мати не лише час, а й здорові нерви, бо поки тебе з'єднають з оператором, то ти й забудеш уже, що хотів питати. На це потратила теж більше години, а того, що потрібно, не почула.
Чимало подібних скарг надходить від людей, у яких ламається стаціонарний телефон або перестає працювати радіоточка. Тепер так «покращили» сервіс, що будь-які неполадки усуваються лише через… Київ. На місці практично ні до кого не додзвонишся – працівників лишилося обмаль. Та й виконувати ремонтні роботи вони беруться лише після того, як заявку вашу приймуть у столиці. Хто додумався до таких нововведень, що спрямовані аж ніяк не на покращення сервісу? Більше того, вони буквально змушують відмовлятися від їхніх послуг. Абоненти – переважно люди старшого віку, які не мають мобільних телефонів (повірте, що є й такі) та інтернету. При поломках скористатися «гарячою лінією» цих служб складно. Найперша причина – банальна – постійно «зайнято». А якщо врешті додзвонитеся, то результат може бути ну-льовий: оператор говорить настільки швидко й нерозбірливо, що важко вловити суть сказаного – не те що висловити свої зауваження.
І вплинути якимось чином на монополістів мешканці на місцях не можуть. Ну, звернуться у мерію або до журналістів, як це зробила наша читачка Галина Петрівна Бондаренко. Вислухала я її справедливі нарікання і сама ж запропонувала… телефонувати до Києва. А жінка мені у відповідь: «Я вже втомилася до них дзвонити! Дайте мені хіба що телефон Ахметова, хай уже він якось вплине на них, бо остаточно з подругами відмовимося і від телефону, і від «брехунця».
І хоч я старалася пояснити, що Укртелеком, очевидно, зараз не належить цьому олігарху, це вже не мало значення. Я почула ще й про те, як «аптеки обдурюють пенсіонерів», надаючи картку буцімто для знижки на ліки, а в результаті ціна тих же препаратів в іншому аптечному закладі – нижча без жодних пільг; і скільки коштів старші люди витрачають на медикаменти; і що після цього залишається в їхньому гаманці на харчування і все інше.
Що тут скажеш?! Аж ніяк не погоджуюся із твердженням песимістів на кшталт того, що «в нас нема держави». Але ці та подібні факти дають підстави говорити, що проста людина часто-густо почувається в нашій країні незахищеною і ошуканою. Бо скільки разів доводилося писати, як пенсіонери поклали (вже у 2000-х роках) на депозитні рахунки заощадження, після чого роками ходять до банківських установ, випрошуючи свої гроші, відкладені на «чорний» день. Звернення у правоохоронні органи жодних результатів не дають. Зараз так «мудро» виписані закони, що ніхто ні на кого не має впливу, якщо це стосується рядового споживача. А як доводиться пенсіонерам економити на усьому, аби підзбирати грошей для лікування у стаціонарі, коли вже край… Словом, прикладів зневаги й приниження пересічних громадян можна наводити багато. Нам на кожному кроці твердять, що будуємо правову державу, а в Конституції записано, що найбільшою соціальною цінністю держави є людина. Шкода, що її не цінують.


…байдужістю валютних «міняйл» до економічної ситуації в країні
Нещодавно натрапила на матеріал одного аналітика, який повідомляв, що нарешті в нашій країні помітні паростки оздоровлення економіки. Індекс інвестиційної привабливості став найвищим за останні шість років. А Міністерство економічного розвитку і торгівлі заявляє, що й рівень тіньової економіки в Україні знизився у 2016-му на 6 відсотків. Можливо, й так. Але оці позитивні зрушення громадяни хотіли би врешті відчути на собі.
Щодо першого, то, як на мене, хвалитися тим, що інвестори стають до нас у чергу, не доводиться. Далеко не треба ходити – взяти хоч би нововолинські шахти. Насправді в тих, що йдуть на закриття, достатньо виробничих площ як на поверхні, так і під землею, під'єднані всі комунікації, готова інфраструктура – а от гроші вкладати, створивши якесь нове виробництво, ніхто не поспішає. Те ж саме і з десятою шахтою, яка будується вже майже тридцять років. Відверто кажучи, не варто мольфарити, як зараз модно говорити, та при нинішніх підходах найближчим часом її не введуть в експлуатацію. Бо при бажанні, чи то пак політичній волі, вже давно це можна було зробити. Видно, комусь вигідно, аби ситуація на ній була патовою: і не будується, і не консервується, і не закривається. Можливо, цей стратегічний об’єкт чекає нових виборів (яких уже за рахунком), аби кандидати в депутати вчергове били себе в груди з обіцянкою, що шахту завершать. Щодо інвесторів, то їх, у тому числі й закордонних, немало приїжджало на недобудоване вугільне підприємство. Були й заяви про те, що все їм тут сподобалося і після певних консультацій будуть конкретні кроки. Але залишали наш край ці грошовиті гості, як кажуть, з кінцями…
А в той час у найбільш людних місцях в усіх містах «міняйли» продовжують сумлінно працювати, тримаючи щодня в руках на очах у всіх пачки з різною валютою. Якщо в банку нема доларів, євро чи злотих, то в цих хлопців усе завжди є. І люди користуються їхніми послугами – бо діватися нікуди. І всі ми у цьому мимоволі стаємо маленькими корупціонерами і не патріотами. Та ніхто не надає цьому значення і не дивується.
Як і тому, що на березі перлини Волинського краю — Світязя — жіночки, які сумлінно трудяться на благо відпочивальників, просто так взяли та й підвищили на цілих 50(!) відсотків ціну на свій найбільш популярний тут товар – пончики. Якщо торік вони коштували 10 гривень, то тепер – 15! Жіночок шкода: і в дощ, і в спеку вони по кілька разів змушені проїхати велосипедом по пляжу. Їм ніколи дивитися розбірки у Верховній Раді про те, як вимагають зняти недоторканість із чергового корупціонера-депутата. Для них це – чи не єдина можливість заробити в сезон. Правда, для підстраховки є Польща. Йдемо ж у Європу.


 

Telegram Channel