Курси НБУ $ 39.23 € 42.44
Щодня доводжу: Я — сильна і моє сонце не погасне!

Волинь-нова

Щодня доводжу: Я — сильна і моє сонце не погасне!

Мене звати Лілія. У 21 рік мені був поставлений діагноз — лімфома Ходжкіна. В моїй грудній клітині лікарі знайшли лімфовузел розмірами 4х7,5х10 см. Сказати, що у той момент рухнув мій світ, — це нічого не сказати і практично промовчати

 


Лілія ДЕМЧУК


«Використовуйте велетенську силу слова,
зверненого до Бога і Його святих, собі на благо.
Шукайте свій шлях до зцілення».
Із книги «Терновий вінець хвороби».


Усі ми думаємо, що рак — це не про нас. Ми живемо ілюзією, що контролюємо своє життя, впевнені, що коли старанно спланувати наперед, то все буде добре. І тут… РАК… Він уже тут (і скоріш за все був деякий час), а ти сидиш в лікарняному коридорі і намагаєшся це усвідомити. Вночі лежиш, втупившись в стелю, і не розумієш, чого саме ти і чому саме зараз. Думки різні. Розумні і не дуже. А потім приходить страх, страх перед усім. Що таке хімія? Як жити без волосся, вій, брів? Чи буде боляче? Наскільки зміниться твоє життя? Та і взагалі, чи воно продовжиться? А може це вже кінець і моя історія добігла фіналу?


Коли я потрапила в лікарню у відділення гематології, то відразу почула дивні слова: «Термінова госпіталізація! Ми втрачаємо її час». До мене, якщо чесно, не відразу дійшла вся суть того, що відбувається. Я навіть не розуміла, що роблю саме в цьому відділенні і чому велика кількість пацієнтів лисі. Але вже з наступного дня все почалося. Голки, катетери, крапельниці, хімія, а ще нудота, блювота, синці на руках, спечені вени і жмені пігулок. І так кожен день, усі вихідні і свята.
Коліна трусяться, але дороги назад немає. Все починається, і ти розумієш, що опинився на американських гірках і зійти з них раніше кінця маршруту — аж ніяк. Ти летиш вниз на величезній швидкості. Тобі погано, потім дуже погано, а в «особливі» дні єдине, що ти можеш зробити, — це відвернутися до стіни і мовчки поплакати. Ти не маєш права показати ці сльози іншим пацієнтам, бо вони, як і ти, борються за життя. Тому нерви і поганий настрій ми ховаємо далеко в собі. Потім ти розумієш, що це все — лише фізичний біль і він буде не завжди. Якою б не була довгою ніч і скільки не було б у ній болю, все одно настане новий день і вже буде трішечки легше.



Що таке хімія? Як жити без волосся, вій, брів? Чи буде боляче?



Рак — це хвороба, яка лікується, але це величезна боротьба за життя, і в першу чергу — боротьба з собою.
У всіх нас бувають свої злети і падіння, але життя непередбачуване і може вибити із колії. Тоді кожен опиняється на роздоріжжі: здатись і скоритись долі чи набратися сил і терпіння й почати боротьбу. Моя доля вирішила перевірити, настільки я сильна. За життя я тримаюся руками і ногами, доводячи їй і собі, що зможу, що сильна і моє сонце не погасне.
Позаду шість курсів хіміотерапії і одна променева. Всі вони принесли позитивний результат, тому що дуже багато сил, здоров’я, терпіння вкладено. Кожна хіміотерапія для мене була як раунд поєдинку, в якому відстоювала право залишитися на цьому світі. Рідні, друзі і просто хороші знайомі та незнайомі люди, я щохвилини відчувала вашу підтримку, молитви, без яких не справилася б. Щиро дякую усім за подароване життя!
Воно варте того, щоб за нього боротися. Таке прекрасне, але водночас таке несправедливе… Скільки хороших людей перебуває в онковідділеннях! Комусь не вистачає сили перебороти хворобу, а комусь — фінансів, щоб продовжити лікування.
За півроку, що я пролежала в лікарні, зустріла дуже багато добрих людей, деякі з них стали мені рідними. Це саме та ситуація, коли ти віддаєш своєму ближньому всю себе, нічого не потребуючи взамін. Коли їхня біда — твоя біда, те тепло, що ти отримуєш від них, можна прирівняти до тепла рідної душі.
На жаль, трапляються на цьому шляху і не дуже тактовні люди. Дехто боїться образити, дехто від великої любові може робити дурниці. Таких потрібно розуміти: вони теж зіткнулися з цим уперше і зовсім не розуміють, як їм бути.
З моменту встановлення діагнозу минуло 10 місяців. Найважче лікування — позаду, моє волосся помаленьку відростає, аналізи стають кращими, слабкість минає. Для когось це, може, й дивно прозвучить, але багато за що я готова подякувати хворобі і всім випробуванням, через які пройшла, адже стала сильнішою. Зараз чітко знаю, що більшість із того, що раніше вважала «проблемою», не варте уваги. Зрозуміла, що означає справжня сім’я, друзі, що кожен новий день — це безцінний подарунок долі.
Тепер, як ніхто, знаю, що рак — це не вирок, а просто хвороба, яка в сучасному світі, слава Богу, може лікуватися. Болю не оминути, але страждати не обов’язково. Цінуйте те, що маєте!



Чарівна дівчина пройшла всі кола онкологічного пекла.

Telegram Channel