Її квіти – для того, щоб їсти. Хоча і шкода…

Тетяна АДАМОВИЧ

«Кожен майстер–клас — це нове відкриття. Не люблю стояти на місці!»
Моє знайомство з місцевою кулінаркою, переможницею одного з фестивалів «Українське коровай–сузір’я», відбулося в Оваднівському професійному ліцеї на обласному конкурсі кулінарної майстерності, де Юлія Фесік працює майстром виробничого навчання і ділиться з майбутніми кухарями–кондитерами усіма тонкощами «солодкої» кухні. Це вже її учениця привезла срібну нагороду з Міжнародного фестивалю «БестКукФест», який проходив у Києві у рамках всеукраїнського конкурсу кулінарної майстерності «Волдскілс Україна». Там наші земляки спекли справжній шедевр — п’ятиповерховий бісквітний торт у вигляді берізки, оформили його квітами за англійською технологією, чим подивували журі, бо вони були мов живі. Та і сама майстриня має понад десяток різних сертифікатів з майстер–класів відомих кулінарів України: до тричі чемпіонки міжнародних кулінарних конкурсів Наталії Супрун вона їздила у Львів, а з кількаразовою переможницею Міжнародного турніру «Арт–дизайн» Оленою Чупріною зустрілася у її рідній Полтаві.
— Кожен майстер–клас — це нове відкриття і знайомство з людьми, котрі розкривають секрети своєї творчості. Навчання коштує недешево, але… Коли вперше побачила роботи Наталії Супрун наживо, а вона за допомогою марципанового ліплення робить різні міні–фігурки людей, звірят, казкових героїв та композиційно прикрашає ними випічку, не могла відвести погляду! — захоплено розповідає пані Юлія. — Не кожен художник так досконало передасть сюжет, як це робить Наталія за допомогою своїх солодких композицій, називаючи їх, як митець картини. Солодка арт–робота «Ведь так не бывает на свете, чтоб были потеряны дети», над якою працювала більше місяця, вразила до глибини душі. На ній зображені малюки, яких покинули найрідніші, і тут читаємо написане дитячими рученятами на кількох мовах слово «матуся». Ці її шедеври визнали найкращими на Всесвітній кулінарній олімпіаді-2016, що проходила у німецькому місті Ерфурт. Відома кондитерка творить ексклюзивні вироби з карамелі, шоколаду, пастили, марципанів. На її майстер–класах цим технологіям і мене вчили, то ними прикрашаю кондитерські вироби, які замовляють для кенді–барів.
У члена правління Гільдії кулінарів Полтавщини Олени Чупріної свій напрямок у цій справі, то і до неї поїхала, попередньо зареєструвавшись на її персональному сайті. Олена — директор студії авторських смаколиків «Тортляндія», брала участь у чотирьох чемпіонатах з кондитерського мистецтва у Франції, а її найбільший 30–кілограмовий торт занесений до Книги рекордів України. А ще вона має й авторські рецепти, як випікати і декорувати цукровими шедеврами європейські десерти.

— Завжди отримую задоволення від того, що роблю, й тішуся, якщо мої тістечка «розмітають» за кілька хвилин, бо знаю — інші будуть ще кращі, — каже Юлія.

— Квіти з мастики важко відрізнити від живих бутонів, зірваних з клумби. Коли побачила таку красу в інтернеті, й собі захотіла спробувати зробити. Купила пасту для оздоблення кулінарних виробів, але без спеціальних підручних засобів, а тим паче — без навиків, усе не так виходило. У Полтаві більше тижня вчилася цукровій флористиці (ця техніка прийшла до нас із Англії) разом із кондитерами з інших міст. Привезла звідти не тільки знання, які підтвердила сертифікатами, а й позитивні враження від спілкування.
Для створення їстівних квітів також використовую пастилаж — желатинову мастику. Її можна замовити через інтернет. Тут пропонують за французькими рецептами, є шведської фірми Bakels. Купую два види харчових барвників — гелеві та порошкові (їх ще називають кольоровою пудрою або пилком). Гелеві додаю у пасту для тону, а вже готові деталі перед складанням підфарбовую сухим порошком, який підсилює схожість квітки зі справжньою. Це надзвичайно копітка робота, що забирає багато часу, але такі букети з троянд, орхідей чи лілій, як правило, не їдять, а зберігають. Загалом створення таких композицій — задоволення не дешеве, як, зрештою, і все хобі.

«Поставити на стіл цукерки і тістечка може кожен, а ось оформити, щоб всі захоплювалися, — це вже мистецтво»
Уже десять років жінка займається підготовкою солодких фуршетів, які по-сучасному називають «сandy-bar». Ця мода прийшла до нас з європейських країн порівняно недавно і швидко полюбилася. Хоча і за княжих часів придворні кухарі вміли це робити не гірше від нинішніх. Головна відмінність кенді–барів від звичайних столів, які й колись накривали на дитячі свята чи на весілля, — багато декоративних елементів та різноманітних не тільки смачних, а й гарно оформлених кондитерських виробів. Сьогодні практично жодна вечірка не обходиться без цієї кулінарної новинки. Аби створити оригінальний дизайн, треба добре постаратися і наперед продумати тематику. Приміром, якщо це дитяче свято, солодощі та випічка повинні бути з улюбленими героями. Якщо це весільний банкет, оформляють у весільних кольорах, а коли це захід з нагоди якогось свята чи брейк–кава, то і тут є своя особливість. Поставити на стіл цукерки і тістечка може кожен, а ось оформити так, щоб люди захоплювалися, — це вже мистецтво. І до нього прагне Юлія. На її столах багато «європейок» — різних невеликих кулінарних виробів, не куплених, а виготовлених власноруч. Це можуть бути і цукерки, і десерти у креманках чи скляночках, і французький макаронс, і капкейки, і кейк–попси… Тут усі складники натуральні, бо вона вершкове масло не замінює маргарином. Цукерки чи печиво з магазинів уже приїлися, а люди хочуть чогось оригінального і особливого, то і старається їх потішити.
Кондитерку з Овадного мало чим здивуєш. Саме через соціальні мережі частіше й відкриває для себе щось нове. В інтернеті є спеціалізовані пабліки професійних шкіл, кондитерів, шеф-кондитерів, Київської кулінарної академії, на таких ресурсах чимало майстер–класів можна і подивитися.
У десять літ вона спекла свою першу шарлотку з яблук й за неї отримала п’ятірку від мами. Тоді й вирішила вчитися на кухаря. А щоби далеко від дому не їздити, після дев’яти класів пішла вчитися до Оваднівського ПТУ, пізніше закінчила Луцький кулінарний коледж.
— Мій дід Віктор Кубишкін усе своє життя пропрацював кухарем — спершу у ресторані в Москві, згодом у їдальні на заводі контрольно–вимірювальних приладів «Калібр». А коли переїхав з Мар’їної Рощі в Овадне, у військовій частині у Жовтневому годував вертолітників і генералів, які туди часто навідувалися. Виходить, у мені закладені дідові гени. Завжди отримую задоволення від того, що роблю, й тішуся, якщо мої тістечка розмітають за кілька хвилин, бо знаю — інші будуть ще кращі, — каже Юлія.