Священик дослідив свій родовід до 11-го покоління!
Настоятель Свято-Михайлівського храму Української православної церкви села Бужанка Іваничівського району Петро Кубінський (на фото) «докопався» до пращурів аж у 1693 рік
Алла ЛІСОВА
«Я СЕРЦЕМ ДО ВОЛИНІ ПРИКИПІВ, ХОЧ НАРОДИВСЯ Й ВИРІС У ХЛІВЧАНАХ»
У кожної людини є велика Батьківщина. А є і мала — оте село, селище чи місто, де народився, почув колискову рідною мовою, вимовив перші слова і звідки почав пізнавати навколишній світ. Для отця Петра Кубінського таким місцем є село Хлівчани Сокальського району, що на Львівщині. Юні роки пройшли в сусідньому селі Хоронів у бабусі Тетяни та діда Миколи, знаменитого сільського столяра. Його онук і досі береже майстерно виготовлені дитячий візок, санки, деркач, сопілку й чимало всякої всячини.
У родині Кубінських виховувалося п’ятеро дітей: Ганна, Степан, Марія, Петро і Михайло. Щонеділі сім'я ходила до церкви, де малий Петро вслухався у слово Боже, яке глибоко запало в душу.
Петро Кубінський вважає, що покликання священика — нести людям слово Боже крізь призму історичної правди, що й спонукало до пізнання минувшини.
Саме це і визначило його подальшу долю. Він став священиком. Але, окрім пастирської роботи, зацікавився краєзнавством, яке за десятиліття копіткої праці дало вагомі плоди. До них можна віднести солідну книгу «Батьківщина в моєму серці», де майстерно відтворив багату на славні події історію рідного села. Мешканці Хлівчан пишаються своїм земляком Петром Кубінським, який за майже тридцять років служіння у храмах на волинській землі зберіг у серці палку любов до куточка, звідки вийшов на широку життєву дорогу.
ГЕОГРАФІЯ ЙОГО ПОШУКІВ — ВІД ЛЬВОВА ДО ВАРШАВИ
Люди різних уподобань, характерів, доль належали до їхнього великого родинного дерева, та разом із тим вони відтворювали певний період життя краю. Тому нова книга — дослідження «Родовід Кубінських–Панасів» — це не лише данина пам’яті минувшим поколінням, а й прагнення залишити згадку для наступних, хто прийде на землю після нас. У книзі автору хотілося закарбувати дані про своїх пращурів, які проживали більш як три століття — він докопався аж до одинадцятого(!) коліна. Під 1693 роком зафіксовано Петра Петерка, він мав дочку, від якої іде родовід по бабиній лінії. Аби віднайти багатющий фактаж про родичів за кілька століть, отцю Петру довелося майже десять років попрацювати з архівними документами у Львові, Сокалі, Перемишлі та Варшаві сусідньої Польщі, перелопатити чимало довідкової літератури, опитати дідуся та бабусю, десятки знайомих і незнайомих довгожителів. Найбільше інформації зібрано про 277 людей восьмого покоління — це рідні, двоюрідні та троюрідні брати і сестри батьків. Одинадцяте покоління — наймолодше, що народилося і живе у вільній Україні.
«ЩОБ ЗНАВ МІЙ ПРАВНУК, ХТО БУВ ПРАДІД У ПРАДІДА»
Петро Кубінський вважає, що покликання священика — нести людям слово Боже крізь призму історичної правди, що й спонукало до пізнання минувшини. Це — дві нерозривні лінії в його діяльності як священнослужителя та краєзнавця.
Усвідомлений шлях у цих іпостасях розпочався у 1990 році, коли відбулося возведення в сан ієрея у Свято–Троїцькому соборі Луцька. Потім було навчання у Київській духовній семінарії. І вже священиком пішов служити у село Озденіж Рожищенського району. Згодом два роки правив у Букові Луцького району. А через деякий час прибув на парафію сіл Поромів і Бужанка Іваничівщини. Коли 9 листопада 1991 року у Бужанці відкрили церкву, Петро Кубінський став її настоятелем.
Насамперед почав відновлювати старі і започатковувати нові традиції на теренах Бужанки: на проводи всі сельчани йдуть хресним ходом під звуки дзвонів на цвинтар, перед навчальним роком правиться служба для дітей, служать подячний молебень для тих, хто отримав атестати тощо. Священик бере активну участь в усіх заходах, які проводяться у школі і в Будинку культури. Паралельно починає вивчати історію цієї місцевості. Тісно співпрацював із відомими краєзнавцями, на жаль, уже покійними Миколою Корзонюком і Олександром Бобаком. Першою дослідницькою ластівкою у співавторстві з останнім вийшла книга «З ласки Божої» — документальна розповідь про історію сіл Бужанківської та Поромівської сільських рад і тамтешніх церков. Ця праця стала своєрідним підручником для школярів та вчителів. Торік видав окремий буклет про 25-річчя рідного храму архістратига Михаїла. Але за всіма виданими книгами — наполегливий труд, а ще — намагання не зупинятися на досягнутому. Він і тепер у творчих пошуках. Тож побажаймо отцю Петру сили й натхнення працювати й надалі на благо людей!
