Піднімати двопудові гирі для нього — заввиграшки!
Силач із поліської глибинки Іван Макаренко став 5–разовим чемпіоном України, срібним призером Європи та дворазовим віце–чемпіоном світової першості. Хоча тренується майстер спорту… у маленькій «каптьорці»!
Кость ГАРБАРЧУК
фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Віддалене поліське село Бутейки Сарненського району нічим особливим не відрізняється від інших населених пунктів Рівненщини. До нього також замість нормальної дороги веде роздовбана «шосейка». У селі немає спортивного залу, зате є свій титулований чемпіон з гирьового спорту 30–річний Іван Макаренко. Як правило, люди з такими званнями та регаліями живуть у містах, адже там є спеціалізовані тренажерні заклади, досвідчені наставники та більше можливостей для реалізації своїх здібностей. Проте спортсмен довів, що і в глибинці можна вирости до чемпіона.
…У Бутейках під’їжджаємо машиною до клубу. Іван обходить приміщення з тильної сторони й відмикає одні з непоказних дверей. Заходимо до невеликої кімнатки, яку важко назвати тренажерним залом.
Тренажерний зал чемпіона.
— Ось тут, у цій «каптьорці», я тренуюся, — показує він. Виймає з дерев’яного ящика 16–кілограмову гирю. — Саме з неї розпочинається розминка. Це тільки спочатку вона здається важкою. Можете спробувати, — і пропонує нам, але ми з фотокореспондентом дружно відмовляємося.
Разом - 64 кілограми.
« У селі немає спортивного залу, зате є свій титулований чемпіон з гирьового спорту 30-річний Іван Макаренко.»
Спортсмен продовжує тренування 32–кілограмовими снарядами й розповідає, що вперше гирі взяв у руки у 17 літ, коли став студентом будівельного факультету Національного університету водного господарства й природокористування у Рівному. До цього, як і більшість школярів, захоплювався футболом.
— На першому курсі потрібно було вибирати якусь секцію, я й записався на гирі. Якось так склалося, що до кінця року виконав норматив кандидата в майстри спорту. Мене відразу почали готувати до чемпіонату України серед юніорів, який я виграв. Ось так і «підсів» на гирьовий спорт, — усміхається Іван. — Вже минуло 13 років з того часу. Хочу згадати свого тренера з «водного», нині покійного, Євгенія Івановича Комаревича. Він один із тих, хто був фундатором цього силового виду на Рівненщині.
— Іване, скільки разів ви були чемпіоном України? — цікавлюся у спортсмена.
— Та небагато — п’ять разів, — відповідає цей скромний чоловік. — Ще студентом брав участь у світових чемпіонатах і займав друге та третє місця.
Тренування починається з ременя.
За його словами, підготовка до змагань триває приблизно
6 місяців, а на виконання вправи на чемпіонаті дається 10 хвилин. Як пояснює спортсмен, найголовніше — подолати страх перед двома 32–кілограмовими гирями, адже адреналін зашкалює. Саме за цих 600 секунд потрібно максимально викластися. В Івана Макаренка є особистий рекорд — 110 поштовхів.
« — Їм те, що й усі: молоко, сир, овочі, фрукти, борщ та вареники, а на десерт — кусень сала, — усміхається чемпіон.»
Минулого року на чемпіонаті світу у Казахстані бутейський силач отримав срібну медаль. У цьому виді спорту найсильніші позиції займають росіяни. Їхні гирьовики мають солідну фінансову підтримку.
У травні цього року на першості Європи в Латвії Іван Макаренко став срібним призером. Якщо восени виграє першість України у Полтаві, то поїде боротися за світове лідерство у Південну Корею.
— Для такого виснажливого виду спорту потрібен спеціальний режим харчування. Що їсть чемпіон? — цікавлюся у силача.
Іван Макаренко відповідає жартом:
— Це приблизно так само, як запитують: що ви даєте своєму котові? — Вранці — молока, а ввечері — копняка. Яке в селі спеціальне харчування? — дивується він. — Їм те, що й усі: молоко, сир, овочі, фрукти, борщ та вареники, а на десерт — кусень сала, — усміхається чемпіон.
Техніка піднімання дуже важлива.
А на запитання, що він робить у селі, Іван пояснює, що працює тренером у Бутейках. Хоча у них немає спортивного залу, на заняття ходить 30 хлопчаків, які хочуть бути такими ж сильними й витривалими, як їхній наставник. Один із його вихованців уже має звання кандидата у майстри спорту. Макаренко просто знає з власного досвіду: щоб бути першим, треба наполегливо тренуватися багато років. Якби йому зустрівся тренер у юному віці, то хтозна, яких би висот досягнув. Тому він хоче дати шанс сільським школярам стати чемпіонами.
У спортсмена троє синів і донечка. Щоб прогодувати сім’ю (бо на зарплату тренера не сильно розживешся), Іван заклав яблуневий сад із трьохсот дерев та удвох з кумом відкрили пилораму.
Спочатку розминка.
Тепер - навантаження по повній програмі.
Спокій та впевненість.
Чемпіонський торс!
