Народний депутат Ірина КОНСТАНКЕВИЧ: «Знаю кожну яму на поліських дорогах»

Тамара ТРОФИМЧУК

«ЩОБ КОШТИ ПРИЙШЛИ НА ОКРУГ, ТРЕБА ПОСТІЙНО ПИСАТИ, ХОДИТИ, ВИБИВАТИ, ВИПРОШУВАТИ...»

– У парламенті ви порівняно нова людина, тож помічаєте те, чого інші вже не бачать. Колись я чула думку, нібито поліська глибинка не потрібна була ні царській Росії, ні Радянському Союзу. А яке ставлення до волинського села в незалежній Україні?

Призначення одержаних мільйонів — переважно соціальна сфера, освіта, медицина, культура, освітлення вулиць.

— У геополітичному відношенні Верховна Рада, зрозуміло, більше уваги присвячує Сходу, де йде війна і відбуваються серйозні міграційні процеси. На цьому фоні Полісся — лише маленька частинка Волині. Але я стараюся нагадувати про нього за кожної нагоди, розказувати, що Волинь, Полісся — зовсім не безперспективні регіони. Тут робиться багато прогресивного, хоча є свої економічні й ментальні особливості. Але у тому якраз і багатство України — в її різноманітності. Не враховувати цих особливостей не можна. Тому кожна реформа, кожен проект, маючи якісь загальні засади, повинні зважати на інтереси людей, які проживають чи то на волинському Поліссі, чи то у віддалених гірських районах Карпат. Так має працювати державний механізм.

– Завдяки вам на округ №23 прийшло майже 28 мільйонів гривень із фонду соціально–економічного розвитку. Жоден із п’яти округів області не отримав таких грошей. Поділіться секретом, як вдалося цього добитися?
– Секрет простий – фінансами треба постійно займатися: писати, ходити, вибивати, випрошувати. Відстоювати інтереси і не поступатися. З вересня 2016 року до липня 2017–го округ отримав 27, 8 мільйона гривень. Це велика сума. Із неї, до прикладу, 3,5 мільйона спрямовано у Камінь–Каширський район, де в селі Осівці зводиться нова школа. Нагадаю: можливість фінансувати будівництво державним коштом з’явилася після того, як обласна рада зробила перший крок і виділила гроші. Маючи готову проектно–кошторисну документацію, співфінансування з обласного та районного бюджетів, як депутат, я могла працювати далі.
Призначення одержаних мільйонів – переважно соціальна сфера, освіта, медицина, культура, освітлення вулиць. У дитсадках, школах, будинках культури, ФАПах, лікарнях, амбулаторіях замінено двері, вікна, перекрито дахи. Виділено кошти на придбання трьох автобусів для Ківерцівського, Маневицького та Прилісненського будинків культури. Закуплено медичне обладнання для Маневицької, Ківерцівської, Камінь–Каширської лікарень, скеровано гроші на ремонт в інфекційному відділенні Любешівської лікарні. У перелік об’єктів включено і дитячі садочки, зокрема тільки в Маневичах планується ремонт трьох дошкільних закладів. Виконавча влада області критикує мене за те, що частина коштів пішла на дитячі майданчики в селах, автобусні зупинки. У Любешівському районі до мене неодноразово зверталися сільські громади з проханням подбати за дітей. Тому виділили гроші на 3 дитячі майданчики і 5 автобусних зупинок. Можливо, хтось називає це розбазарюванням, але діти в нашій глибинці сьогодні не мають нічого для дозвілля! Якби не бачила цього, я би теж казала: не треба розпорошувати гроші. Та, відвідуючи села, спостерігаю це постійно і вважаю, що й у віддалених громадах малюки повинні мати радість розваг, змістовного відпочинку, щоб дитинство не було таким обкраденим.

Ірина Констанкевич за Ліною Костенко: «Ваш біль візьму на себе…»

«ЗНІМАЮ КАПЕЛЮХА ПЕРЕД ЛЮДЬМИ, ЯКИМ НЕ БАЙДУЖЕ, ДЕ ВОНИ ЖИВУТЬ»
– Виборці округу не перший рік скаржаться на безбожну експлуатацію молокопереробників. Користуючись тим, що людям ніде подіти молоко, вони встановлюють на нього дуже низьку ціну. Але чи можливо вирішити цю проблему в такій державі, як наша, де на першому місці бізнес, а не проста людина?

Проблема в тому, що Волинь — у чорному списку областей, де кошти на автошляхи використовуються неефективно. Дороги ремонтуються неякісно, ненадовго і, якщо говорити простою мовою, гроші розкрадаються.

— Вирішити можна — була би політична воля. Це показали у Вінницькій області. Там ще позаторік знайшли компроміс, встановивши ціну, яка влаштувала всіх. І це дає надію. Як народний депутат у вирішенні «молочної» проблеми йду кількома шляхами. По–перше, звернулася в Антимонопольний комітет і отримала звідти відповідь про початок розслідування проти двох найбільших молокопереробників області. По–друге, у Верховній Раді зареєстрований законопроект про те, щоб зробити ціну на молоко фіксованою. Зрозуміло, це не панацея: зміниться економічна ситуація — і ціна перестане влаштовувати. Але процедура прийняття законів у Верховній Раді дуже непроста, і потрібно з чогось починати. Третій напрям — державні програми на підтримку фермерства. На жаль, зараз у бюджеті найбільші дотації має птахівництво. Про це треба говорити і виправляти. Я цим і займаюся.
– Нещодавно центральні телеканали показали, як у Клітицьку Камінь-Каширського району селяни всім миром ремонтували дорогу. Люди скинулися з кожної хати по тисячі гривень і так залатали 4 кілометри. Чи знаєте про цей випадок, і які перспективи ремонту шляхів округу?
– Знаю і про Клітицьк, і про багато інших сіл, де дороги роблять господарським способом. У цьому відношенні Камінь–Каширський район унікальний. Таких активних людей, як там, я більше ніде не бачила. Вони не тільки шляхи роблять господарським способом, а й школи будують. Жителі села Оленино склалися на будматеріали, чоловіки змурували стіни, жінки їм допомагали. Знімаю капелюха перед такою самоорганізованістю людей, яким не байдуже, де вони живуть і де навчатимуться їхні діти.
Щодо доріг — втішного мало. З кожного району я подавала перелік шляхів, які потребують ремонту, для фінансування з обласного бюджету, обласної і центральної Служб автодоріг. Частково гроші будуть виділятися, але їх дуже мало, потреба в сотні разів більша. Можливо, ситуація зміниться наступного року, коли почне працювати Дорожний фонд. Але проблема в тому, що Волинь — у чорному списку областей, де кошти на автошляхи використовуються неефективно. Дороги ремонтуються неякісно, ненадовго і, якщо говорити простою мовою, гроші розкрадаються. Найбільше — на ямкових ремонтах. Хто його знає, скільки туди закопали?! А через кілька місяців знову вибоїни. На 23–му окрузі я всі ями знаю. У березні їх закидали, а зараз вони стали ще більші. Це комплексна проблема, якою має займатися обласна виконавча влада.
– Ще один клопіт виборців 23–го округу — електрокомунікації на нових житлових масивах. Люди, які будуються, змушені прокладати їх своїм коштом (а це десятки тисяч гривень), а потім передавати на баланс обленерго. Ви розробили законопроект, аби ці гроші з часом повертали. Ідея хороша, але які шанси на її прийняття?
– Із досвіду подання законопроектів, що стосуються бізнесу Ахметова і обленерго, бо це його бізнес, вони практично не вносяться до парламентської зали. Тому є небезпека того, що потужне лобі Ахметова не дасть можливості згаданому документу зайти в Раду. Але ми все одно будемо робити все від нас залежне, бо цього вимагає елементарна справедливість. Суть законопроекту полягає в тому, щоб громадянам впродовж 5 років рівними сумами повертали кошти, витрачені ними на електрообладнання, яке було куплене і передане на баланс обленерго. Після підписання Президентом демонополізуючого законопроекту про ринок електроенергії в Україні ринок послуг відкритий не тільки для обленерего, а й для інших компаній. Будемо боротися за кожен голос на підтримку нашої законодавчої ініціативи щодо запровадження стимулюючого тарифоутворення при приєднанні електроустановок до електричних мереж.

«ПРАЦЮЮ НАД ТИМ, АБИ З 4 МІЛЬЯРДІВ ЩОСЬ ПЕРЕПАЛО І МЕДИЦИНІ ВОЛИНІ»
– Нещодавно у Верховній Раді зомліла нардеп Ольга Богомолець. Чи справді медична реформа так радикально все міняє у вітчизняній медицині, щоб від цього втрачати свідомість?
– Якщо говорити про революційну суть реформи, вона дійсно докорінно змінює все. Але чи настане після цього покращення — великий знак питання. Найстрашніше в цих змінах, які повинні відбутися в охороні здоров’я з 2018 року, що 60 — 70 відсотків населення України, які ООН визнала незаможними, втратять доступ до якісної медичної послуги. Якщо ми у Верховній Раді не дотиснемо, щоби все-таки звернули увагу на село, змінили критерії нарахування медичної послуги, то вона стане такою дорогою, що пацієнт її не подужає.
Другий момент: після реформи всі кошти акумулюватимуться в єдиній структурі — Національній службі здоров’я. Тобто розподілятиме колосальні гроші один орган, який нікому не підконтрольний і не підзвітний. Зрозуміло, що у нашій державі це буде предметом для великої корупції. І той, буцімто компромісний, варіант, що його контролюватимуть громадські активісти, просто смішний. Можливо, тому Богомолець втрачала свідомість.
– До глибини душі вразила ситуація із розподілом ліків для онкохворих дітей вашого округу. Їх, виявляється, просто немає. Історію можна було би назвати детективною, якби не йшлося про сім’ї, що опинилися в такій страшній біді.
– З цією проблемою звернулися батьки хворих діток. Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» часто їм допомогає. Тож я написала листи в Міністерство і в обласне управління охорони здоров’я. Відповіді вразили. Якщо від Уляни Супрун надійшло заспокійливе «ліки є, і вони розподіляються», то з обласного управління охорони здоров’я написали, що лікування здійснюється препаратами попередніх років, а у 2017–му отримали… аж один (!) препарат на суму 2950 гривень. Уявляєте, один із величезного переліку того, що потрібно онкохворим! Отак у нас закуповують ліки у міжнародних організацій, отак борються з корупцією в медицині! Нещодавно депутат Серій Соболєв продемонстрував список препаратів, на які були переказані 18 мільйонів гривень. За тим списком Україна нічого не отримала! Хороша ідея на практиці виявилася недієздатною, а щодо онкохворих дітей — перетворилася на гріх і злочин. І так у нас на кожному кроці. Тільки встигай пильнувати. В контексті медичної реформи виділили 4 мільярди на сільську медицину. Я одразу підготувала депутатський запит, аби дізнатися, куди підуть ці гроші, як їх витрачатимуть і скільки з них отримає наша область. Мої помічники вже готують список ФАПів, де потрібно змінити вікна, двері, встановити елементарне медичне обладнання. Не кажучи про те, щоб підвести воду. Я працюю над тим, аби із цих 4 мільярдів щось перепало і медицині Волині.

«У ГОТЕЛІ НЕ МЕШКАЮ, У ВЕРХОВНУ РАДУ ХОДЖУ ПІШКИ»
– Як ви, український філолог за освітою, почуваєтеся в майже повністю російськомовній Верховній Раді?
– Спочатку в мене було таке викладацьке бажання всіх виправляти. Але потім зрозуміла, що «не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно». Більшість депутатів в офіційній обстановці добре розмовляють українською, але в неформальній спілкуються тільки російською. Тому не витрачаю сили на те, чого змінити не можу.

Депутатська робота для мене — це інструмент зробити більше корисного та хорошого для Волині, де мене обрали люди, де я живу.

– А самі в кулуарах переходите на російську?
– Ніколи. Це принципово. Краще буду говорити ламаною англійською.
– Пані Ірино, можете запросити на каву журналіста «Волині–нової» у своє депутатське помешкання в Києві?
– Залюбки. У столиці я винаймаю однокімнатну квартиру недалеко від Верховної Ради, зручну мені тим, що там є кухня, елементарні умови проживання. У готель «Київ», чесно кажучи, навіть не заходила. Він наперед відштовхував своєю казенністю. Напевно, життя в гуртожитку в студентські роки та під час навчання в аспірантурі відбило бажання ще коли–небудь повертатися на казенщину… У Верховну Раду ходжу пішки. Службового автомобіля в мене немає.
– Чи колись шкодували, що стали депутатом?
– Ніколи. Тут уже не можна керуватися емоціями. Не той рівень відповідальності. Це був усвідомлений вибір, особиста і громадянська позиція, і як би тяжко не доводилося, я розумію, на яку дорогу стала. Не допускаю навіть думки про те, що можна шкодувати. Депутатська робота для мене — це інструмент зробити більше корисного та хорошого для Волині, де мене обрали люди, де я живу, а також змінити на краще українську освіту — у сфері якої давно працюю і вже маю досвід. Краща освіта — це краще майбутнє для нашого суспільства.

 

За трибуною Верховної Ради – на сторожі прав волинян.

ПІСЛЯМОВА
«НАВІТЬ ІНОПЛАНЕТЯНИНУ СКАЗАЛА Б: «ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!»

Продовжіть, будь ласка, речення:
«Не святі горшки ліплять», — сказала я, і спільно з колегами підготували та зареєстрували законопроекти про справедливі пенсії жінкам, стипендії студентам, уживані авто, підключення до електромереж.

Коли мені на душі важко, молюся і згадую, що є тисячі людей, яким значно гірше, важче…

А як на серці легко, я починаю нову справу.

У моєму записнику з’явився новий вислів: «Хто думає на рік — сіє пшеницю, хто думає на десять — вирощує сад. Хто думає на віки — виховує дітей».

Якби інопланетянин попросив мене прочитати якусь одну поезію, одразу процитувала б «Любіть Україну» Володимира Сосюри — класика ніхто не відміняв.