3d-кінотеатр чи фільми просто неба
Якось у дощ діти переклацали десятки телеканалів, закинули пульт і пішли гасати інтернетом. А після кількох серій набридлого фільму взялися вивчати анонси кінотеатрів
Лариса ЗАНЮК,
редактор відділу освіти і культури газети «Волинь–нова»
Колись я була справжнім кіномагнатом, мала свій 3D-кінотеатр, жартую. Не вірять, але у 8 років на день народження подарували мені невеличкий проектор. Я відчувала тоді себе кіномеханіком, як дядько Толік, що крутив вечорами фільми в сільському клубі, вимкнувши світло та визираючи з віконечка на ще «необілечених» глядачів. Найцікавіше було на індійських фільмах — жінки гуртом втирали сльози, а чоловіки вервечкою виходили на перекур, заледве якась акторка починала брати високу ноту. Дитячих стрічок я щось не пригадую. А для успіху мого домашнього кіно була потрібна лише компанія друзів і велике темне покривало, котрим ми завішували вікно, серед білого дня досягаючи цілковитої темряви. Проектор випромінював біле світло. Всі вмощувалися хто де, я заправляла плівку, наводила чіткість — і на великій стіні з'являвся перший кадр із казки. Що більше було глядачів, то й смаків було більше. Дівчатка хотіли дивитися на всіляких принцес, а хлопці — на Пітера Пена. Ці фільми прокручувалися механічно і озвучувалися «кіномеханіком».
Хто зараз із дітей дивився б таке кіно? То вам не 3D!
Пізніше, коли почалося ходіння на дискотеки, які «крутив» двоюрідний брат, знову нам став у пригоді кінопроектор. Його світло ми з братом спрямовували вже на дзеркальну кулю, підвішену до стелі. Вона монотонно оберталася навколо своєї осі, пускаючи сотні маленьких зайчиків, які розбігалися залом, наче перелякані голосною музикою. Правда, саме у клубі ті проектори і спіткала лиха доля. Хтось уночі вдерся та викрав наші маленькі кінотеатри разом із апаратурою. Ми почувалися так, наче в нас відібрали частинку дитинства.
Шкода, що не вийшло продемонструвати дітям свій «кінотеатр». Шукаємо щось цікаве в афішах 3D-кінозалів міста. Ось бойовик «Війна за планету мавп», драма, фантастика — це для тих, хто у мій час дивився б про Пітера Пена.
«Війна між людьми і мавпами неминуча, хоча обом сторонам є що втрачати. Хто ж нападе першим?» — інтригує трейлер фільму — актуальна інтерпретація.
«Якщо ми здамося, земля стане планетою мавп», — каже герой стрічки. І в цьому щось є. А ось «Людина-павук» — фантастика, бойовик, пригоди, і ще одна війна, цього разу у «Трансформерах». «Без жертви немає перемоги, двоє ведуть війну: один — із плоті, другий — з металу. Чому вони весь час повертаються?» — волає металевий голос у трейлері. А дійсно: чому? Може, надивившись таких фільмів, захочеться миру? То нате вам звичну історію «Жив собі кіт».
«Не здавайся і тримай хвіст трубою», — муркотять у фільмі коти. Таки так. А мале нерозумне кошеня, як то у житті часто буває, знай, втрапляє собі у різні халепи далеко від дому. Малята, може, й знайдуть у фільмі багато пізнавального, як обіцяють автори, а батьки? Для сімейних переглядів афіші пропонують мультфільм «Нікчемний я 3»: фантастика-бойовик-комедія-пригоди... Та від цього поєднання жанрів можна збожеволіти. Он і дівчинка ридає, не додивившись стрічки. Не в ту вікову категорію втрапила — буває...
І вирішую піти вихідними з доньками у Луцький замок на фільми просто неба. Якось воно спокійніше.
«Мамо, ти просто не звикла до 3D», — заспокоюють мене діти.
Може, треба змінювати стереотипи, а то засів у мені той «кіномеханік» із проектором?
