Ш, Б, М, Н, К. Або чому я не став льотчиком
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу місцевого самоврядування та сільського життя газети «Волинь-нова»
-Читай підкреслені червоним кольором букви, – наказала вона, коли ми нарешті потрапили у кабінет.
До мого невимовного жаху, я їх не бачив, хоч як не мружився та не старався. Навіть розчепірив пальці, але й обома очима не зміг прочитати. Всі літери були, як на зло, дуже мізерними і зливалися у мутно-сіру смугу. І наступних рядків мені не вдалося розгледіти. Лише коли указка дійшла доверху, то ніби розвиднілося.
– Ш, Б, М, Н, К, – почав розгубленим та тремтячим голосом називати великі чорні букви з перших двох рядків таблиці Головіна-Сівцева (це я згодом з енциклопедії дізнався, як вона називається). Так у життя 13-річного підлітка увірвалося незрозуміле й загадкове слово «міопія» та діагноз окуліста, котрий прозвучав для мене як вирок – короткозорість.
– Льотчиком ти точно не будеш, – добила мене медичка й стала щось довго та зосереджено записувати у карточку.
Звідки вона знає, що вже кілька років я мрію про професію пілота, щоправда, ще остаточно не визначився — цивільного чи військового?
Для цього почав активно займатися спортом і навчився на нашому саморобному турніку крутити різні фігури. Що ж робити, коли руйнуються всі сподівання про те, як я буду кружляти над рідним містечком на сріблястому літаку ТУ-134?! Саме з’явилися болгарські сигарети в яскравій та привабливій упаковці із зображенням пасажирського лайнера на тлі голубого неба.
Аби не пролетіти, «як фанера над Парижем», зі своєю мрією, я спробував перехитрити долю. Для цього взявся вчити таблицю напам'ять. Щоб зір вважався нормальним, достатньо прочитати десятий рядок.
Через кілька місяців знову потрапив до окуліста. Коли лікар взяла указку, я відразу став голосно, чітко та впевнено називати літери, аж вона здивувалася. Вдома наполегливо тренувався і вчив букви зліва направо й навпаки, та з верху до низу. Але медичка про щось здогадалася, бо перейшла до паралельної таблиці з розірваними кружальцями. Очевидно, не раз зустрічалася з такими хитрунами, як я. Тому мій обман розкрила. Й виписала рецепт. Хоча я став «очкариком», але окуляри носив у кишені аж до служби в армії, бо соромився, що мене дражнитимуть.
Таким чином перша серйозна дитяча мрія зазнала краху, я так і не став льотчиком, але таблицю Головіна-Сівцева досі можу назвати по пам'яті, від першого до останнього рядка, навіть не дивлячись на неї.
