Лицар пера і скальпеля
У медичній реформі, яку намагаються впровадити в нашій державі й до якої по-різному ставляться громадяни, майже нічого не говориться про найголовнішу дійову фігуру галузі – лікаря. Адже саме від того, яким він є як фахівець і людина, в першу чергу залежатиме здоров’я кожного з нас, здоров’я всієї нації. Яким же має бути сучасний лікар, які найголовніші риси він повинен втілювати у собі? Цікаво, що саме цим питанням ще багато літ тому велику увагу приділив у своїй літературній творчості уродженець Луцька, лікар за фахом, доктор медичних наук, професор Львівського національного університету ім. Данила Галицького, письменник і перекладач Олександр Кіцера, який американським Біографічним інститутом був іменований «Людиною року-1997»
Зіновій ЩУРУК,
заслужений лікар України,
Зіновій ІВАНЕНКО
Медицина – найшляхетніше з мистецтв, стверджує автор словами мислителів античної древності. Ще навчаючись у дев’ятому класі, прочитав книжку нарисів П. Бейліна «Чотири операції». Написане настільки вразило юнака, що він одразу ж вибрав свою майбутню професію: «Медицина і тільки медицина». Тепло згадує Олександр Кіцера і свого першого лікаря. А ним був не звичайний медичний працівник, а відомий український діяч і письменник Модест Левицький (1866 —1932). У ті часи, коли народився Олександр Кіцера, його батько вів у Луцьку кооперативні курси, а Модест Левицький, викладаючи у Луцькій українській гімназії, як активний просвітянин брав у них участь. Знайомі ж вони були з лікарем Левицьким ще раніше. Тож, коли малому Олександру виповнилося кілька місяців, батьки й запросили популярного в місті досвідченого доктора оглянути їхню дитину.
Ми давно живемо в умовах, коли «агресивно поширюється напівосвіта, напівмистецтво, напівграмотна мова, напівлітература». Не виняток і медицина.
Із хвилюванням говорить про той момент Олександр Кіцера: «Напевне, тримаючи мене на руках, дідусь Модест ніби вділив мені першого громадянського благословення, бо й я став лікарем і викладачем і щось там пишу».
Отож книга Олександра Кіцери «Лицарі пера і скальпеля» стала чи не першим в Україні виданням, котре повністю присвячене лікарям, які ще й стали письменниками. Адже, на переконання автора, діяльність лікаря – то сплав професійної роботи й мистецтва. У цій книзі (а також у попередній — «Прощі») перед читачем яскраво постають образи медиків-літераторів із різних країн і різних національностей із притаманними їм високим гуманізмом, самопожертвою, безкорисливістю, котрі нерідко ризикують навіть власним життям, рятуючи життя хворого. Розповідає письменник і про лікаря УПА Юрія Липу та світоча української медицини Софію Парфанович.
На думку автора, лікар має бути людиною високої загальної культури, широкого світогляду, «роздавати усім своє серце, яке завжди відкрите для кожного». Життєве кредо його героїв — повсякчас «залишатися самим собою, не йти на компроміси зі своєю совістю». То велике щастя – безкорисливо допомагати людині, каже Олександр Кіцера. І так він чинить усе своє життя.
На превеликий жаль, як зазначає письменник, ми давно живемо в умовах, коли «агресивно поширюється напівосвіта, напівмистецтво, напівграмотна мова, напівлітература». Не виняток і медицина. У результаті з’явилися аморальні циніки, пристосуванці-хамелеони, потворні й аморальні покручі-мутанти «гомо совєтікус», виховані радянською імперією. Хвороба вразила не тільки лікарні, а й навчальні медичні заклади, в яких є чимало «пихатих малописьменних псевдовчених, шарлатанів від медицини». В усіх сферах процвітає система плазуючого підлабузництва. Свідченням цього є наведені в одній з новел факти, коли докторську дисертацію для сина компартійного боса пише половина викладачів медичного інституту, або ж функціонування колишніх спецлікарень обкомів і ЦК. Із болем у душі автор зазначає, що хоч дехто з медичних функціонерів і поміняв на лацканах значок із профілем вождя на маленький позолочений тризуб, але не змінився у своєму холуйстві.
Про справжню суть лікаря свідчить його розмова з хворим, зауважує Олександр Кіцера. Спілкування з пацієнтом — мистецтво, якому треба постійно вчитися. Але є такі сучасні спеціалісти, які навіть не глянуть на хворого, їх цікавлять лише аналізи, комп’ютерна томографія. І на підставі цього ставлять діагноз, призначають лікування, з прикрістю відзначає письменник.
Своєрідною «раковою пухлиною» медицини стало хабарництво, яке під маскою благодійності набрало особливо потворних форм. Скільки чуємо розповідей про те, що до хворого в деяких лікарнях ніхто не підходить до того часу, поки він «добровільно» не пожертвує вже не сотню, а тисячі й десятки тисяч гривень. Вихід тут один, підкреслює автор: лікар, медсестра, санітарка повинні отримувати таку зарплату, щоб бути не залежними від принизливого хабара. «Не кожна чесна людина може бути лікарем, – стверджує вустами одного зі своїх героїв автор. – Але кожен лікар повинен бути чесною людиною. Лікар починається з чесності».
Олександр Кіцера має велику лікарську практику, адже пропрацював у медичній галузі більш як півстоліття, в тому числі й три роки на Волині, в райцентрі Любешів, куди його направили одразу ж після закінчення інституту. Тож переконався, що позитивних результатів у медицині не досягти без таких рис лікаря, як душевність, уміння співпереживати. Він зазначає, що завжди треба бути чесним із пацієнтом, думати про те, щоб підняти його дух, вселити хворому віру у зцілення.
Характеризуючи лікарську працю й літературну творчість одного зі своїх героїв, письменник зауважує, що вони мають «велику пізнавальну і виховну цінність, допомагають вихованню молодого покоління медиків у дусі непримиренності до сучасного духовного міщанства, егоїзму, пристосуванства, безпринципності, у дусі славних традицій української медицини». Ці слова сповна можна віднести і до вище названих книг Олександра Кіцери.
Таким завше був і є сам письменник, воістину «лицар пера і скальпеля», який торік відзначив своє 85-ліття. Професор Олександр Кіцера є автором понад 300 друкованих наукових праць, кількох медичних тлумачних словників, монографій. Окрім названих видань, побачили світ також його книги «На перехрестях життя», «Коротке цвітіння сріблястої липи». А є ще ж і літературні переклади з німецької та польської мов. Його багатогранна діяльність пояснюється надзвичайною працьовитістю, високим гуманізмом, самопожертвою і безкорисливістю.
Незважаючи на поважний вік, «великий гуманіст і романтик, невтомний шукач правди й добра, шляхетна і порядна людина», як про нього відгукуються сучасники, не знає спокою. Нині він пише спогади під назвою «Мандрівка під лелечим крилом». А як красномовно про цю неординарну особистість свідчить такий факт: ще з юних літ захопившись моделюванням, Олександр Кіцера недавно сконструював модель вітрильника Колумба.
