Найстрімкіші птахи облюбували небо над Луцьком

Павло ПРИСЯЖНИЙ

«Діти повітря», «небесні аси», «провісники погоди» — у серпокрильців багато поетичних означень. Прилітають вони до нас останніми — на «хвості» циклону, віщуючи своєю з’явою теплу погоду, — аж у травні. А відлітають першими. За своєю вдачею — справжні зірки повітряної акробатики. Неймовірно цікаво спостерігати за серпокрильцями, коли вони збираються десятками, а подекуди сотнями і вихором мчать небом із дивовижною спритністю. Кажуть, що політ серпокрильця — неперевершена досконалість. Дивують і його очі. Великі, чорні-пречорні, прикриті коротким щільним пір’ячком. Ці «вії» захищають органи зору птахів від зіткнень із комахами.

Завдяки обтічності тіла та крил серпокрилець є рекордсменом за швидкістю горизонтального польоту, яка сягає — не повірите — 200 кілометрів за годину, а в піке — цілих 320!

Чому називають їх серпокрильцями, або ж чорними стрижами? Назва, либонь, пішла від особливості будови тіла — дуже довгих крил, які за формою нагадують серп. Є й інші версії. Перша — від криків «стріі-стріі-стріі», які постійно видають ці пташки, а друга відносить нас у глибину століть. У давніх українців богом вітру був Стрибог. Корінь слова прийшов із санскриту, стародавньої мови, та пов’язаний із поняттям руху, швидкої зміни стану («стрімкий», «струмінь», «стріла»). Отож стрижі — птахи Стрибогові!
Але я думаю, що є ще й третя версія — луцька. Бо ж за що вони наше місто так полюбили? Звісно, за Стир (ті ж три приголосні звуки, що й у стрижиному «стріі-стріі») — колись глибоку і судноплавну річку, а нині — замулену, засмічену людьми, захирілу, але з усілякою мошкарою над водою, для пернатих таки принадну…
Серпокрилець — найстрімкіший птах на Землі. Завдяки обтічності тіла та крил він є рекордсменом за швидкістю горизонтального польоту, яка сягає — не повірите — 200 кілометрів за годину, а в піке — цілих 320! Прудка ластівка літає утричі повільніше! Зрештою, вона серпокрильцеві і не рідня, бо він — із родини колібрі.
...Пізні сутінки, за чверть одинадцята, майже ніч. А в зоряному небі ще сотні, тисячі серпокрильців виписують піруети і голосять своє «стріі–стріі–стріі». Затим вони піднімуться високо в небо, часом аж на 6, а то й на
7 кілометрів, де літаки літають, і нарешті заснуть. Але — по-своєму, як ніхто у світі не може: кожні 4—5 секунд прокидатимуться, щоб кілька разів махнути крильми, висоти не втрачаючи.
Сяде серпокрилець на землю — у небо більше не злетить, як не намагатиметься. Тому тільки у повітрі харчуються вони усілякою комарнею та павучками, п’ють краплинки дощу, купаються у хмарках і сплять у польоті. А як сягнуть зрілості, то ще й спаруються, закохані, у небі.
При розмаху крил до 40 сантиметрів та удвічі меншій довжині тіла, заважують ці птахи всього 50 грамів. На пальцях куцих ніжок мають спрямовані вперед чотири кігті. Тому й не можуть не тільки на землю сісти, а й на гілки дерев або ж на дроти. Лише — на вертикальну стіну або десь на скелю чи урвистий високий берег.
Серпокрильці — вірні у парі, як лебеді, і батьки з них добрі. В’ють гніздечка у піддашші або ж у пустотах за вузькими щілинами луцьких цегляних будинків. З пуху, пір’їнок, шматочків паперу і листочків. Мають для скріплення цих «будматеріалів» таку клейку слину, що й суперклей «відпочиває».
А як знесе серпокрилиця 2—3 малесеньких яйця, то висиджуватимуть їх вони по черзі, щоб і пташенят дочекатися, і самим з голоду не померти. Щоб забезпечити добрий «дитячий стіл», батьки в період вигодовування пролітають відстань, що перевищує довжину земного екватора! Пташенята у вазі набирають швидко — на двадцятий день стають уже мало не в півтора раза важчими за дорослих. Потім худнуть, готуючись до вильоту. Кілька останніх днів у гнізді зовсім не їдять. І, о диво, як спурхнуть із гнізда, то вже цілком самостійні. Не потребують, як інші, допомоги й науки.
— А чи юні птахи, — запитаєте, — як стрічають у небесах своїх батьків, то хоч серпом крил їм помахують?
— Не знаю, — чесно зізнаюсь.
І від того трохи сумно. Як і від відчуття, що скоро серпень. Зникне над Луцьком серпокриле птаство. Першим зіб’ється у зграї і відлетить вельми незалежне юне потомство. Їхні батьки, немовби трохи потужать, а за тиждень–другий і самі — у вирій. Тим паче, що незабаром червонощоким яблуком прикотиться святий Спас, пряно запахне отавою і медами запашного бджолиного взятку…
м. Луцьк.