МЕЖА

Наталка ЗАВЕРУХА

Убивце мій із сузір’я Повторень,
Ходиш від мене на відстані доторку. 
Крешемо іскри клинками поглядів.
Мовчимо. А проте… 

« Будь, як і є – вогнем без броду.  Вітром, водою, стихійним лихом. Але – не моїм.»

Через тебе серце розплющило очі.
Через тебе збилися його ритми.
І кішка моя сторожко спить 
У мене на грудях зліва, 
Відчуваючи нерівновагу…
Не наближайся.
Не порушуй межі обмежень.
Не руш нічого в крихкому світі
Моїх ілюзій.
Бо для мене ти – то занадто.
Навіть мовчання твоє – занадто.
А що було б, якби ти не мовчав…
Як би воно було – якби?
Не підходь.
Забороно над всі заборони,
Залишся мені непізнаним.
Нерозгаданим. 
Неприпустимо бажаним.
Небезпекою із небезпек.
Будь, як і є – вогнем без броду. 
Вітром, водою, стихійним лихом.
Але – не моїм.
Нехай я втрачу тебе,
Не наважившись 
Ні шукати тебе, ні ловити,
Ні тримати, 
Ані привласнювати.
Бо іноді – так правильно.
Сумніваюся лиш, чи можливо...