Бабуся Панася роботяща вовік: ще бджолярить і рибалить у 81 рік!
Хоч би скільки нам було літ, поки жива ненька — ми все ще діти і з далеких чи близьких світів наша дорога пролягатиме до батьківської хати. Разом зі своєю одногрупницею із селища Ратне Наталею Кацевич цієї літньої пори мандрую у райський куточок Ратнівщини, де проживає її 81–річна мама — Афанасія Лукашівна Лахтюк. 6 серпня ця чудова жінка, мудра, добра, розсудлива і надзвичайно працьовита, відзначила день народження
Ніна КОСТРУБА
В її руках торти печуться, карасі ловляться, «Божі комахи» рояться…
…Тихо котиться автівка ґрунтовою дорогою до хутора Херма, у той затишний острівок, де два століття тому частину лісового масиву заселив рід Лахтюків. Його засновник — Олександр Лахтюк, 1849 року народження, який разом із сімома синами — Степаном, Кузьмою, Федором, Панасом, Матвієм, Прокопом і Василем — звів тут перше обійстя. Як свідчать архівні документи, він був у дружніх стосунках із батьком нашої знаменитої землячки Лесі Українки, який 1909 року очолював земельний відділ Ковельського земства, куди за кредитом для будівництва звертався Олександр Лахтюк, і Петро Косач допоміг йому отримати кошти у Полтавському земельному банку.
« 65 літ не покидає Афанасія Лукашівна своєї малої батьківщини.»
Афанасія Лукашівна — одна з гілок цього великого дерева роду. Народилася вона за кілька років до Другої світової війни у селі Заброди Ратнівського району. Каже, що не було коли й дівувати, бо 16–літньою вийшла заміж за Сергія Лахтюка, «уже дорослого, бо мав він на той час вісімнадцять». Відтоді, а це був 1952 рік, подружжя поселилося на хуторі Херма села Зоряне Ратнівської сільської ради. 65 літ не покидає Афанасія Лукашівна своєї малої батьківщини. Тут з’явилися на світ її четверо доньок: Наталя, Люба, Таня й Оксана. Тут вони ходили до школи, клубу, зачаровувалися співом пташок, збирали ягоди, гриби, допомагали батькам, поспішали у доросле життя… Воно ж прийшло до них так несподівано й розкидало по світу, а матуся щораз виглядає їх із близьких та далеких доріг.
Сьогодні бабуся Панася, як і колись, з усмішкою на вустах щиро зустрічає гостей, запрошує до господи, пригощає. Вона не знає такого заняття, такої роботи, які були б їй не під силу. Розповідає, що у 12 років уже шила не тільки собі, але й сусідам. Любить в’язати, збирати різні лісові трави, вміє прищепити дерево. Ще й нині із задоволенням пече хліб, мудрує над бісквітами і тортами (було й таке, що на весілля внука спекла їх аж 25!), смачно готує… У господі кругом — порядок і чистота: і на подвір’ї, і в оселі. Здається, що потрапляєш у своєрідний музей–скансен, де все дихає давниною, збережене і придатне для використання. Оброблені невеличкі клаптики землі, де росте городина, нагадують дослідні ділянки, мають здоровий зелений вигляд. Є тут цибуля, часник, огірки, різні сорти квасолі, помідорів, гарбузів, а також солодкі дині, кавуни. Добре прижилося різнотрав’я: м’ята трьох різновидів, Боже дерево, меліса, чебрець, звіробій, багно (ліс зовсім поруч, відразу за хвірткою), волинський бальзам (або кадило мелісове), іван–чай… А ще Афанасія Лукашівна любить «божих комашок», тримає невеличку пасіку (піклується, щоб був свій мед для дітей, 10 внуків, правнуків, а також гостей). Вона ходить біля вуликів ще з дитинства, бо і дід, і батько були бджолярами. Любить рибалити на невеликій сажівці, що неподалік обійстя. «Захочеться мені рибної юшки, то й зловлю на черв’ячка пару карасиків», — усміхається бабуся.
Тут збирається рід наш увесь…
Ще один нащадок Лахтюків — житель селища Ратне, багаторічний голова місцевої ради ветеранів Адам Іванович Лахтюк. Він зініціював та доклав чимало зусиль, щоб на узбіччі хутірської дороги поставити пам’ятний камінь.
« —Захочеться мені рибної юшки, то й зловлю на черв’ячка пару карасиків, — усміхається бабуся.»
Сюди щороку у другу неділю серпня не тільки з різних регіонів України, а й Білорусі та Росії з’їжджаються малі і старші нащадки великої родини, щоб вшанувати славних своїх предків, поспілкуватися, подихати настояним на лісових травах повітрям батьківського краю. Як розповів Адам Іванович, цьогорічна зустріч буде дев’ятою, адже започаткували цю традицію у 2008–му — відтоді, як тут постав пам’ятний знак предкам. Зазвичай збирається понад дві сотні людей. Окрім рідних, приїжджають усі охочі, хто хоч якось причетний до роду Лахтюків. Тоді лягають до каменя квіти вдячності, лунають слова–спомини, накривають святковий стіл, що облаштований неподалік дорогого місця. І оживає обійстя спогадами, відчуваючи подих колишнього гамірливого життя багатодітних сімей роду Лахтюків.
Має Афанасія Лукашівна на своєму обійсті і вулики, і сажівку.
З таким пам’ятним знаком, встановленим Адамом Івановичем, і через століття нащадки знатимуть засновників роду.
