Наше майбутнє написане Всевишнім, але краще його не знати

Катерина ЗУБЧУК,
заслужений журналіст України

А ось недавно натрапила на об'яву, яка, як кажуть, — на всі випадки життя. Судіть самі. Провидиця, як зазначалося, обдарована від Бога, може зняти порчу і родове закляття, розв'язати вінок безшлюбності, повернути кохану людину і допомогти знайти свою долю. А ще вона обіцяє поміч родині, яка не має дітей, сприяння у бізнесі, захист на життя… Та ще й «гарантія — стовідсоткова». Хтось уже декілька смужок із номерами мобільних телефонів відірвав, тобто зацікавився таким універсальним помічником.
На жаль, не можна сказати, чим закінчилися візити до такої провидиці (чи, може, це лише телефонні консультації: а що — колись Кашпіровський лікував по телевізору). Сама ж я не відважилася подзвонити провидиці. І не тільки через те, що від цього застерігає перша заповідь: «Хай не буде в тебе інших Богів, окрім Мене». Ще з дитинства, коли про цю заповідь і не чула, виробилась така установка: не спокушатися на пропозиції ворожок…
У моїй рідній Переспі Рожищенського району у кінці 1950–х — на початку 60–х років на галявині в центрі села теплої пори зупинявся циганський табір (сьогодні Переспу облюбували для постійного проживання дуже багато ромів, але це вже зовсім інша тема). Виростав тут величезний намет. Чоловіки кували — гул молота об ковадло було чути у всіх куточках. Тут можна було замовити сапку, наприклад, інший реманент. А жінки тим часом розходилися по селу. І тоді нам, малим, доручалося берегти курей, які могли опинитися під широкими спідницями циганок (в той час вони мали справді циганський одяг, який тепер можна побачити лише в кінофільмах). А ще жінки ворожили. Одного разу мою маму вмовили, поки вона була сама вдома, дізнатися, «що було, що буде». І тоді добряче поменшало сала у бочечці і найгарніша салісова хустка «пішла» з хати. Згодом мама, пригадуючи, як то все було, розуміла, що піддалася гіпнозу…
Тож як тільки мені, вже дорослій, десь зустрічалася така ворожка і пропонувала «позолотити ручку», то я йшла мимо, не зупиняючись. О ні — одного разу, правда, вже готова була почути, що мене чекає в майбутньому, — карбованець наготувала, затиснувши його в руці. Але наступної миті згадала, що карбованцем може не закінчитися.
І якщо в студентські роки ми з дівчатами ворожили, то хіба на Андрія. Клали під подушку записки із чоловічими іменами: яке витягнеш вранці, таке ім'я матиме й наречений — є таке повір'я. Ну а тепер хіба 31 грудня спалюю записку із бажанням і кидаю в бокал із шампанським, яке випиваю, коли годинник сповіщає про початок Нового року. Але ясно, що це всього лиш забавка. А щоб до ворожки йти чи провидиці, та ще й такої універсальної, яка «порчу зніме і родове прокляття», то це вже, вважаю, гра із долею, яка може бути дуже жорстокою.
Якось зустріла знайому, яку тривалий час не бачила. Зазвичай усміхнена жінка мала явно пригнічений вигляд. Коли розговорилися, дізналась, що похоронила вона чоловіка. І в цьому горі, як зізналась, її найбільше обурювало ось що. Одного разу вони пішли до екстрасенса, який приймав у Будинку культури Луцька. Оглянувши її чоловіка, він сказав: «У вас буде рак хребта, і ви кричатимете від болю». Подружжя пригадало, що чоловік колись потрапляв в автоаварію і справді мав травму шийних хребців, то ж біда могла саме там озватися.
Але не від онкозахворювання він помер — мужчина настільки перейнявся словами екстрасенса щодо свого жахливого майбутнього, що почав скаржитися на серце. Одне слово, занедужав. Звернувся до медиків, його поклали в лікарню. Через два–три тижні жінка стала вдовою. Як говорила при зустрічі, від дня похорону не полишає її думка — піти до того екстрасенса і сказати, чим обертаються його такі відверті діагнози. Не знаю, чи зробила вона це. А ось у тому, що більше ніколи не зазиратиме в майбутнє і не шукатиме «прогнозистів», не сумніваюся. Її ще довго не покидатиме думка: якби не той провидець, то чоловік так швидко не пішов би із життя.
З цього приводу пригадується притча: у давнину всі люди знали, коли вони помруть. Якось Ісус ішов з одним зі своїх друзів і побачив, як якийсь чоловік робить дуже слабенький пліт довкола будинку. Коли спитав, чому така недовговічна огорожа, то чоловік відповів: «Тому що жити мені залишилося зовсім мало». І подумав Ісус: погано, що людям відомо, коли закінчиться їхній земний шлях. І зробив так, щоб вони цього ніколи не знали. З такою інтригою все-таки цікавіше жити.