Панове чиновники, не йдіть на шкільну лінійку!
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
Інна ПІЛЮК,
інженер прес-центру
ПрАТ «Волиньобленерго»
Це було рік тому у травні. Зовсім несміливо запропонувала, поки ще достатньо часу, подумати, як цікаво можна провести свято Першого вересня. Хотілося принаймні без стандартної шеренги і промов директора–депутатів–мам–вчителів. Я сиділа у кінці класу. І ледь не вперше відчула, як це — коли всі погляди враз спрямовані на тебе. Не скажу, що дивилися вороже, ні. Швидше як на дивачку: «Як так без лінійки? Вона завжди була і мусить бути».
Як? Та запросто. Напередодні навіть поцікавилася, чи десь регламентується її проведення. Чомусь думала, що таки існує строгий порядок організації цього заходу. Виявляється, все віддано на розсуд керівника навчального закладу. Наостанок вирішила скористатися службовим становищем і трохи «підкупити» аудиторію. Сказала, що тоді про нас ЗМІ напишуть, які ми молодці, що спробували відійти від нікому не цікавого стандарту.
Не пройшло. Мусить бути, то мусить. Я стояла на шкільному подвір’ї у холодку і підозрюю, що була єдиною, хто уважно слухав усіх виступаючих. Запам’ятовувала, що хто каже у вітальній промові. Хотіла перед наступною лінійкою в кінці навчального року нагадати, як було на першій і таки знайти підтримку хоч одного з батьків. Звісно, запитала і в дитини, що їй сподобалося, що запам’яталося. «…Коли йшли за руки, коли Гімн грав. Потім стало нудно. Я стояла біля куща і рвала листочки. А, ще коли дівчинка калатала у дзвоник!» З чиновників того року нам «дістався» хтось із управління містобудування. Школа невелика, і мабуть, більш впізнаваних державних мужів розібрали чисельніші заклади.
На останньому дзвінку я знову уважно все слухаю. Школа зайняла перші місця на змаганнях з баскетболу, футболу, танців. Але на святі — жодного танцю, жодного показового виступу баскетболістів, жодного дружнього матчу з міні-футболу, хоча просторий стадіон — за кілька метрів. Вболівальників на місці — сотні. Натомість є вітання від банку, благодійного фонду. Ну як же без них та й на шкільному святі!
А цього року мене випередили. З радістю читаю звернення громадського об’єднання «Батьки SOS», яке об’єднує майже сорок тисяч батьків школярів: «Всі чиновники, хто планує цього року відвідати навчальні заклади 1 вересня. Звертаємось до вас із проханням не відвідувати, не приїжджати, не планувати урочистих заходів із вашою присутністю. Вона змушує наших дітей влаштовувати свято вам. Інколи ви запізнюєтесь, інколи ваші промовисті промови занадто нудні та довгі. Якщо ви не знаєте, то «святкове вбрання» навчального закладу — кульки, прапорці, вам квіти — це все за кошти нас, батьків. Не даруйте букварики з вашими портретами, краще забезпечте своєчасне надходження підручників у школи. Якщо вже така нестерпна жага піару у навчальних закладах є, то не приїжджайте 1 вересня у школи, в які місцева влада вклала мільйони. Приїдьте 2 вересня туди, де ваша допомога буде необхідною, де навіть за децентралізації, міська чи районна влада не переймається освітою. Адреси навчальних закладів можемо вам надати, але зробіть це без пафосу та з метою допомогти».
Хоч бери та й в усі управління освіти оце розсилай…
