Володимире Петровичу, не знищуйте торф’яну галузь краю!

Володимир ЩЕРБАЧУК,
директор Маневицького торфозаводу

Спочатку — трішки історії. До розвалу Радянського Союзу в Україні працювало більше 30 торфових заводів, які поставляли дешеве місцеве паливо для побутових потреб населення та соціальних установ. Галузь була планово збитковою, оскільки затрати на виробництво не покривались відпускними цінами. З утвердженням незалежної держави України недорогий природний газ із Росії почав витісняти з ринку збуту наш торф. Виникли проблеми з реалізацією продукції. Ліквідація колективних господарств на селі зупинила постачання торфу для сільськогосподарських потреб. Почалося безгрошів’я, проблеми з виплатою заробітної плати, розрахунками за енергоносії тощо. І так з існуючих більше 30 торфобрикетних заводів залишилось лише 5, які змогли втриматись, вижити. Два з них — на Волині. Це торфобрикетний завод «Сойне» та Маневицький торфозавод, які входять у структуру ДП «Волиньторф».

Торф’яна галузь Волині працює вже 50 років і, надіюся, буде працювати надалі, бо в ній трудяться небайдужі, роботящі люди.

Специфіка роботи цих підприємств така: кожного року на площах, що перебувають під розробкою торфу, поклади вичерпуються, і на цьому місці потрібно вводити нові прирізки торф’яних полів. Звичайно, це все робиться в межах існуючих спецдозволів. Так із одного гектара за сезон видобутку, а це травень-вересень, розрахункова кількість знятого торфу становить 600 тонн. Для виготовлення однієї тонни торфобрикету потрібно 1,88 тонни торфу умовної вологості 40%. Оскільки сировина, що заготовляється заводами, має середню вологість 50%, то за найбільш грубими розрахунками на тонну виготовленого торфобрикету потрібно 2 тонни торфу фактичної вологості. Отже, на виготовлення 120 тисяч тонн, що виробляє в останні роки підприємство «Волиньторф», необхідно щорічно збирати 240 тисяч тонн сировини. Для цього слід постійно тримати під розробкою 400 гектарів торф’яних площ. Згідно із затвердженими матеріалами паспортизації існуючих торф’яних полів, що перебувають безпосередньо під розробкою і становлять близько 200 гектарів, забезпеченість торфобрикетних заводів площами видобутку торфу — 50%. На превеликий жаль, цю, здавалося б, нескладну математику ніяк не можливо втолкувати ні голові ОДА, ні його спеціалістам.
Ще у 2009 році підприємство «Волиньторф» розробило проект нових торф’яних площ на території 205 гектарів лісових масивів Маневицького та Городоцького держлісгоспів. Були зібрані всі погодження, розроблено проект будівництва і направлено у Кабінет Міністрів, оскільки за цим проектом вступає в силу ст. 150 Земельного кодексу «Особливо цінні землі» та ст. 149 «Землі, що знаходяться під лісовим покривом». Кабінет Міністрів зібрав усі погодження відповідних профільних міністерств і видав розпорядження на виготовлення проекту землеустрою. Підприємство «Волиньторф» розробило проект землеустрою та провело його експертизу. На все було потрачено більше 500 тисяч державних грошей.
Однак голова Волинської ОДА Володимир Гунчик і досі ці матеріали тримає в себе. А вони, до речі, вже втратили силу, оскільки минули терміни дії виданої експертизи. На наші неодноразові звернення голова облдержадміністрації не дає чіткої відповіді. То він хоче бачити «Волиньторф» у комунальній власності, то на всіх нарадах наголошує, що на підприємстві застарілі технології, недостатня кількість техніки, відсутня інвестиційна складова. Замість того, щоб перейнятися проблемою торф’яної галузі, що вкрай необхідна області, бо майже всі соціальні установи використовують наше паливо, він створює комісії з вивчення фінансово-господарської діяльності, наявної техніки, полів під видобуток торфу. А вони докладають голові про виконану роботу не те, що є в реальності, а те, що хоче чути пан Гунчик.
Тому працівники «Волиньторфу» до глибини душі схвильовані позицією керівника виконавчої гілки влади і законно вимагають забезпечити їхнє право на працю. Сьогодні підприємство ще діюче і може спрямувати ресурси на нові торф’яні площі. А що буде, коли «Волиньторф» зупинить роботу? Хто дасть кошти на будівництво сировинних баз? Держава вже понад 5 років не виділяє для підприємства таких грошей, їх немає ні в обласному, ні в районних бюджетах. ДП «Волиньторф» — прибуткове, і поки що може впоратись з проблемами, які виникли, але потрібно діяти рішуче. Можливості вичікувати та вивчати більше немає. В іншому випадку ви, Володимире Петровичу, повинні розуміти, що відповідальність за подальшу безперебійну роботу підприємства лягає на вас особисто, адже ні наше профільне міністерство, ні ДК «Укрторф» не вирішують цієї проблеми, оскільки всі погодження, робочі проекти будівництва, проекти відводу направляються на розгляд Кабінету Міністрів саме за вашим клопотанням.
На закінчення хочу сказати: торф’яна галузь Волині працює вже 50 років і, надіюся, буде працювати надалі, бо в ній трудяться небайдужі, роботящі люди. Люди, які чомусь постійно змушені відстоювати своє право на працю.
Шановний Володимире Петровичу, читайте Основний закон нашої держави, і тоді все буде добре.